Постанова 4875 № 922/3457/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/3457/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В. за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вх. № 741 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі №922/3457/21, постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Кононовою О.В., за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", м.Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД", м. Харків, про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.09.2021, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД", код ЄДРПОУ 37461422; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" в сумі 31.256.200,00 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Саутенко Сергія Олеговича; ухвалено здійснити офіційне оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади України про відкриття справи про банкрутство боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД". 18.10.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла заява Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", далі АТ "УКРЕКСІМБАНК", Банк, (вх. №24257 від 18.10.2021) з грошовими вимогами до боржника ТОВ "Агро Кепітал Груп ЛТД". Відповідно наданої заяви кредитор просив суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги до боржника на загальну суму 349.156.245,50 грн, з яких: 4540,00 грн перша черга задоволення вимог кредиторів; 290.214.124,50 грн - четверта черга задоволення вимог кредиторів та окремо внести до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Агро Кепітал Груп ЛТД" грошові вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" в розмірі 58.937.581,00 грн, як такі, що забезпечені заставою майна боржника. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 за результатами попереднього засідання, зокрема, визнано наступний розмір грошових вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в сумі 321.311.122,12 грн (294.816.102,76 грн основного боргу, 7.498.852,32 грн відсотків за користування кредитними коштами, 2.244.227,36 грн комісії за управління кредитом, 9.228.184,54 грн трьох відсотків річних, 7.523.706,86 грн інфляційних витрат та 48,28 грн пені) як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та 4540,00 грн витрат по сплаті судового збору; Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" в сумі 31.256.200,00 грн (31.179.500,00 грн основний борг, 22.700,00 судовий збір за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у даній справі та 54.000,00 грн витрат пов`язаних із розглядом цієї справи (авансовий платіж згідно ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства). Зобов`язано розпорядника майна за результатами попереднього засідання внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов`язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги та належним чином складений та підписаний реєстр вимог кредиторів надати суду у десятиденний строк з дня постановлення ухвали суду. Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі №922/3457/21 в частині розгляду грошових вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" до ТОВ "АКГ ЛТД", виклавши її в новій редакції, що передбачає: повне визнання вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" у заявленому ним розмірі; визнання вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" забезпеченими лише в частині вартості предмета застави/іпотеки. Водночас, заявник апеляційної скарги просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду на підставі статті 256 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної ухвали отримано засобами поштового зв`язку 28.03.2023. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2023, зокрема, поновлено Акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк України" строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі №922/3457/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вх. № 741 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі №922/3457/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 30 травня 2023 року об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104; доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3457/21. 01.05.2023 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/3457/21. 10.05.2023 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку від представника Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" адвоката Мосійчук Я.І. надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (вх. № 5340ел.8468), яку задоволено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2023. 22.05.2023 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5764), в якому заявник заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги АТ "УКРЕКСІМБАНК", просить залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області у справі № 922/3457/21 від 07.03.2023 - без змін. Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 30.05.2023 розпочалось в режимі відеоконференції за участю представника апелянта, який надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив змінити оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду та викласти її в новій редакції, що передбачає визнання вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" забезпечених лише в частині вартості предмета застави та іпотеки, а також повне визнання вимог Банку у заявленому розмірі з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Присутні в судовому засіданні арбітражний керуючий та представник боржника, заперечуючи проти доводів апелянта, просили апеляційну скаргу АТ "УКРЕКСІМБАНК" залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України). Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності. Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, розпорядника майна боржника та представника боржника, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини. 28.08.2021 заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (далі ТОВ "ТД АГРОДАР", ініціюючий кредитор), звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД" (далі ТОВ "АКГ ЛТД", боржник), оскільки боржник має перед кредитором заборгованість на загальну суму 52.001.947,60 грн. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2021 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду; призначено підготовче засідання по справі на 13.09.2021; зобов`язано ТОВ "ТД АГРОДАР" надати суду докази в підтвердження наявності заборгованості ТОВ "АКГ ЛТД" у розмірі 52.001.947,60 грн та зобов`язано боржника у відповідності до ст. 36 Кодексу України з процедур банкрутства до дати проведення підготовчого засідання надати суду: відзив на заяву кредитора, в якому викласти заперечення або визнання боргу кредитора, докази, що підтверджують обставини викладені у відзиві на заяву кредитора. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.09.2021, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД", код ЄДРПОУ 37461422; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" в сумі 31.256.200,00 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Саутенко Сергія Олеговича; ухвалено здійснити офіційне оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади України про відкриття справи про банкрутство боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Кепітал Груп ЛТД"; попереднє засідання господарського суду призначено на 17.11.2021. Вказана ухвала залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2021. 18.10.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла заява Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", далі АТ "УКРЕКСІМБАНК", Банк, (вх. №24257 від 18.10.2021) з грошовими вимогами до боржника ТОВ "Агро Кепітал Груп ЛТД". Відповідно наданої заяви кредитор просив суд визнати та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги до боржника на загальну суму 349.156.245,50 грн, з яких: 4540,00 грн перша черга задоволення вимог кредиторів; 290.214.124,50 грн - четверта черга задоволення вимог кредиторів та окремо внести до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Агро Кепітал Груп ЛТД" грошові вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" в розмірі 58.937.581,00 грн, як такі, що забезпечені заставою майна боржника (т.5, а.с. 1-13). Заява Банку обґрунтована тим, що 16.03.2016 між АТ "УКРЕКСІМБАНК" та ТОВ "ТД АГРОДАР" (ініціюючий кредитор, позичальник) укладено Генеральну кредитну угоду №68116N2 (далі Генеральна кредитна угода, з урахуванням додаткових угод до цієї угоди) з лімітом кредитування у розмірі 319.516.000,00 грн (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №68116N2-0013) (т.5, а.с.95-150), в рамках якої було укладено наступні кредитні договори зі змінами та доповненнями: - №19-72KV0016 від 23.05.2019 (Кредитний договір - 1), з лімітом кредитування у розмірі 72.405.472,40 грн (17.900.000,00 грн, 2.042.000,00 USD) (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72KV0016-0001), з фіксованою процентною ставкою 20,95% річних (UAH), 8,95% річних (USD), 6,5% річних (EUR), кінцевий термін погашення кредиту 22.08.2020 (згідно умов договору та Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.6, а.с. 58-76); - №18-72КV0019 від 11.09.2018 (Кредитний договір - 2), з лімітом кредитування у розмірі 2.649.413,31 USD (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №18-72КV0019-0001), з фіксованою процентною ставкою 7,7% річних, кінцевий термін погашення кредиту 10.09.2021 (згідно умов договору та Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.6, а.с.39-57); - №68116К8 від 14.06.2016 (Кредитний договір - 3), з лімітом кредитування у розмірі 3.052.832,80 грн (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №68116К8-0007), з фіксованою процентною ставкою 20,95% річних, кінцевий термін погашення кредиту 25.01.2021 (згідно умов договору та Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.5, а.с.151-186); - №68117К3/ЕЕР-119-EXIM від 10.03.2017 (Кредитний договір - 4), з лімітом кредитування у розмірі 7.663.035,86 грн (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №68117К3/ЕЕР-119-EXIM-0005), з фіксованою процентною ставкою 18,0% річних, кінцевий термін погашення кредиту 09.03.2022 (згідно умов договору та Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.6, а.с.1-38); - №68116К17 від 13.10.2016 (Кредитний договір - 5), з лімітом кредитування у розмірі 3.286.627,53 грн (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №68116К17-0007), з фіксованою процентною ставкою 20,95% річних, кінцевий термін погашення кредиту 15.03.2021 (згідно умов договору та Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.5, а.с. 187-223); - №19-72КV0019 від 07.06.2019 (Кредитний договір - 6), з лімітом кредитування у розмірі 104.976.186,90 грн (20.361.912,90 грн, 3.170.000,00 USD) (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72КV0019-0002), з фіксованою процентною ставкою 20,5% річних (UAH), 9,5% річних (USD), 6,5% річних (EUR), кінцевий термін погашення кредиту 31.08.2020 (згідно умов Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.6, а.с.77-110); - №19-72КV0026 від 06.09.2019 (Кредитний договір - 7), з лімітом кредитування у розмірі 13.879.944,00 грн (520.000,00 USD) (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72КV0026-0001), з фіксованою процентною ставкою 20,5% річних (UAH), 9,5% річних (USD), 7,5% річних (EUR), кінцевий термін погашення кредиту 31.08.2020 (згідно умов Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.6, а.с. 111-141); - №19-72КО0014 від 23.05.2019 (Кредитний договір - 8), з лімітом кредитування у розмірі 19.999.545,38 грн (в редакції додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72КО0014-0002), з фіксованою процентною ставкою 20,3% річних (UAH), кінцевий термін погашення кредиту 31.08.2020 (згідно умов договору та Графіка зміни ліміту заборгованості) (т.7, а.с. 1-42). З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Генеральною кредитною угодою, серед іншого, між АТ "УКРЕКСІМБАНК" та ТОВ "АКГ ЛТД", було укладено Іпотечний договір №68116Z14 від 17.06.2016 (зі змінами та доповненнями), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3916 (надалі - Іпотечний договір) (т.7, а.с.72-82). Відповідно до пункту 1.1 Іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечується вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної кредитної угоди №68116N2 від 16.03.2016 (далі - Генеральна угода) з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до Генеральної угоди, є невід`ємними її частинами та складають єдиний документ (Генеральна угода та додатки далі - «Кредитний договір»), укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (ідентифікаційний код 36036864), далі - боржник, та іпотекодержателем, відповідно до якої іпотекодержатель, при виконанні боржником певних її умов, проводить кредитні операції з боржником у межах ліміту, встановленого у розмірі еквівалент 319.516.000,00 гривень, на визначених Кредитним договором умовах, строком користування до 10 червня 2022 року з нарахуванням процентів, комісій та інших платежів у відповідності до умов Кредитного договору. Предметом іпотеки за Іпотечним договором виступає нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з розташованим на ній комплексом об`єктів нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Луганська область, Троїцький район, смт Троїцьке, вулиця Чкалова, будинок 16, а саме: земельна ділянка загальною площею 3,2864 га, цільовим призначенням для обслуговування комплексу об`єктів нерухомого майна (кадастровий номер 4425455100:03:001:0380) (далі предмет іпотеки-1) та комплекс об`єктів нерухомого майна загальною площею 7747,7 кв.м, що розташований за адресою: Луганська область Троїцький район, смт. Троїцьке, вулиця Чкалова, будинок 16) (далі предмет іпотеки-2), у тому числі, адміністративний корпус №2 літ. Б-2, б, Пг, площею 564,4 кв.м, будівля електрощитової літ. Б площею 24,5 кв.м, вагова №1 літ. В, в, в1, площею 14,9 кв.м, цех екстракції масла літ. В, площею 340,7 кв.м, пост №1 літ. Г, площею, 6,1 кв.м, резервуарний склад розчинника літ. Г, маслоналивна станція літ. Д, площею 16,3 кв.м, насосна зворотнього водопостачання літ. Д, будівля насосної станції літ. Ж, будівля, гаражу літ. З, площею 552,8 кв.м, будівля парокотельного цеху літ. І, площею 235,1 кв.м, будівля цеху грануляції літ. К, площею 196,0 кв.м, будівля маслопресового цеху літ. Л, площею 1174,1 кв.м, будівля підстанції літ. М, приймальна яма зерна літ. Н, площею 23,5 кв.м, побутове приміщення №2 літ. О, площею 5,8 кв.м, будівля топочної зерносушарки літ. П, площею 66,1 кв.м, будівля башти літ. Р, площею 267,8 кв.м, будівля операторної літ. С, площею 65,8 кв.м, будівля сілосного корпусу літ. Т, площею 1773,6 кв.м, побутове приміщення №3 літ. У, площею 14,2 кв.м, убиральня літ. Ф, будівля матеріального складу літ. Х, площею 116,1 кв.м, будівля майстерні літ. Ц, площею 128,2 кв.м, будівля підстанції літ. Ч, будівля сілосного корпусу літ. Ш, Щ, площею 917,1 кв.м, будівля штротосховища №2 літ. Є, площею 235,0 кв.м, будівля адміністративно-лабораторного корпусу літ. Ю, площею 354,4 кв.м, будівля штротосховища з навісом літ. Я,я, площею 619,9 кв.м, будівля прохідної №2 літ. Й, й, площею 35,3 кв.м, огорожа №1-9, пожежні водосховища літ. І, ІІ, транспортна естакада літ. ІІІ, міні елеватори літ. IV, бункер лузги літ. V, димова труба літ. VI, водонапірна башта Рожновського літ. VII, резервуари РВС-400 літ. VIII, зерносушалка ДСП-50 літ. IX, градирня зворотнього циклу літ. X, резервуар 600 мЗ літ, XI, - загальна площа 7747.7 кв.м. У відповідності до пунктів 1.3.1, 1.3.2 Іпотечного договору станом на дату укладення цього договору заставна вартість предмету іпотеки-1 становить 1.271.023,00 грн (ринкова вартість предмету іпотеки-1, визначена у звіті про оцінку предмету іпотеки-1 від 12.11.2015, виконаному станом на 03.11.2015 ТОВ "Експерт Центр", помножена на розмір заставного дисконта, який становить 0,75; заставна вартість предмету іпотеки-1 становить 27.109.464 грн (ринкова вартість предмету іпотеки-2, визначена у звіті про оцінку предмету іпотеки-1 від 07.09.2016, виконаному станом на 01.09.2016 ТОВ "Експерт Центр", помножена на розмір заставного дисконта, який становить 0,7; загальна вартість предмету іпотеки становить 28.303.290,00 грн. Пунктом 2.1.7 Іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право за рахунок предмету іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії та інші платежі; неустойку, пеню; витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрати на утримання, збереження предмету іпотеки та страхування предмету іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов`язання чи умов цього договору. Також з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Генеральною кредитною угодою, серед іншого, між АТ "УКРЕКСІМБАНК" та ТОВ "АКГ ЛТД", було укладено договір застави №68116Z13 від 14.06.2016, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3743 (надалі - договір застави, зі змінами), предметом якого є обладнання олійно-екстракційного заводу (виробниче, технологічне, енергетичне, котельне, обладнання елеватору, обладнання, що використовується для переробки насіння соняшника та продуктів його переробки, обладнання для екстракції соняшникової олії з соняшникового жмиху органічними розчинниками, допоміжне обладнання, інструменти, інвентар, тощо) (т.7, а.с.43-71). Відповідно до пункту 1.1 цього договору заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають з Генеральної кредитної угоди №68116N2 від 16.03.2016 (далі - Генеральна угода) з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до Генеральної угоди, є невід`ємними її частинами та складають єдиний документ (Генеральна угода та додатки далі - «Кредитний договір», укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (ідентифікаційний код 36036864), далі - боржник, та заставодержателем, відповідно до якої заставодержатель, при виконанні боржником певних її умов, проводить кредитні операції з боржником у межах ліміту, встановленого у розмірі еквівалент 319 516 000,00 гривень, на визначених Кредитним договором умовах, строком користування до 10 червня 2022 року з нарахуванням процентів, комісій та інших платежів у відповідності до умов Кредитного договору. Згідно з пунктом 1.3 договору станом на дату укладення цього договору загальна вартість предмету застави становить 30.634.291,00 грн. У відповідності до пункту 2.1.6 договору застави заставодержатель має право за рахунок предмету застави задовольнити вимоги, зазначені у цьому договорі та кредитному договорі в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, неустойку, пеню, необхідні витрати на утримання предмету застави, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, витрати, що будуть понесені заставодержателем при звернення стягнення на предмет застави, його реалізації. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Генеральною кредитною угодою, серед іншого, між АТ "УКРЕКСІМБАНК" (кредитор), ТОВ "АКГ ЛТД" (поручитель), ТОВ "ТД АГРОДАР" (позичальник), було укладено договір поруки №68116Р10 від 16.03.2016, зі змінами (надалі - договір поруки 1) (т.7, а.с. 83-110). Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором №19-72КО0014 від 23.05.2019 між АТ "УКРЕКСІМБАНК" (кредитор), ТОВ "АКГ ЛТД" (поручитель), ТОВ "ТД АГРОДАР" (позичальник), було укладено договір поруки №19-72ZP0025 від 23.05.2019, зі змінами (надалі - договір поруки 2) (т.7, а.с.111-120). Пунктом 2.1 договорів поруки визначено, що поручитель зобов`язується солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне виконання позичальником основного зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі. Пункт 3.1.1 договорів поруки передбачає, що кредитор має право у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником або правонаступниками позичальника основного зобов`язання або його частини вимагати виконання цього зобов`язання або його частини у поручителя як у солідарного боржника. Пунктом 4.2.1 договорів поруки визначено обов`язок поручителя не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання письмово повідомлення кредитора про невиконання та/або неналежне виконання позичальником (його правонаступниками) основного зобов`язання або в інший строк/термін, зазначений у відповідному повідомленні кредитора, без будь-яких заперечень сплатити кредитору зазначену у повідомленні суму основного зобов`язання. Враховуючи неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати кредитних коштів та нарахованих відсотків за користування кредитом, банк звернувся до суду з цією заявою щодо визнання грошових вимог до ТОВ "АКГ ЛТД" як до солідарного боржника та майнового поручителя по вказаних вище зобов`язаннях. Так, згідно наданих Банком розрахунків, заборгованість в розрізі кожного з кредитних договорів (станом на 12.09.2021) становить:

1. Заборгованість за кредитним договором №68116К8 від 14.06.2016 (кредитний договір -3) становить 2.081.683,61 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом 1.599.976,40 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом 211447,27 грн; - комісія за управління кредитом - 421,36 грн; - 3 % річних (ст. 625 ЦК України) 61044,80 грн; - втрати від інфляції 208793,78 грн (т.5, а.с.16-21).

2. Заборгованість за кредитним договором № 68116К17 від 13.10.2016 (кредитний договір -5) становить 4.422.482,81 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом 3.286.627,53 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом 721.063,25 грн; - комісія за управління кредитом - 3828,08 грн; - 3% річних (ст. 625 ЦК України) - 99290,31 грн; - втрати від інфляції 311673,64 грн (т.5, а.с.22-27).

3. Заборгованість за кредитним договором №68117К3/ЕЕP-119-EXIM від 10.03.2017 (кредитний договір-4) становить 10.026.931,63 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом 7.663.035,86 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом 1.444.482,30 грн; - комісія за управління кредитом - 69398,57 грн; - пеня - 6,64 грн; - 3% річних (ст. 625 ЦК України) - 206631,66 грн; - втрати від інфляції - 643376,60 грн (т.5, а.с.28-34).

4. Заборгованість за кредитним договором №18-72КV0019 від 11.09.2018 (кредитний договір-2) становить еквівалент 78.944.836,91 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом - еквівалент 70.809.279,89 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом - еквівалент 5.709.784,26 грн; - комісія за управління кредитом - 683068,06 грн; - пеня - 41,64 грн; - 3 % річних (ст. 625 ЦК України) - еквівалент 1.700.688,23 грн; - втрати від інфляції - 41974,83 грн (т.5, а.с. 35-50).

5. Заборгованість за кредитним договором №19-72KV0016 від 23.05.2019 (кредитний договір-1) становить еквівалент 85.931.328,33 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом - еквівалент 72.475.308,80 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом - еквівалент 8.818.364,96 грн; - комісія за управління кредитом - 266422,70 грн; - 3% річних (ст. 625 ЦК України) - еквівалент 2.408.015,92 грн; - втрати від інфляції 1.963.215,95 грн (т.5, а.с. 57-67).

6. Заборгованість за кредитним договором № 19-72KV0019 від 07.06.2019 (кредитний договір 6) становить еквівалент 124.647.502,73 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом - еквівалент 105.084.600,90 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом - еквівалент 12.800.036,93 грн; - комісія за управління кредитом 1.021.503,10 грн; - 3% річних (ст. 625 ЦК України) - еквівалент 3.453.457,38 грн; - втрати від інфляції 2.287.904,73 грн (т.5, а.с.68-79).

7. Заборгованість за кредитним договором №19-72KV0026 від 06.09.2019 (кредитний договір-7) становить еквівалент 15.862.283,68 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом - еквівалент 13.897.728,00 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом - еквівалент 1.382.631,51 грн; - комісія за управління кредитом - 122108,36 грн; - 3 % річних (ст. 625 ЦК України) - еквівалент 452.297,41 грн; - втрати від інфляції - 7518,41 грн (т.5, а.с. 80-89).

8. Заборгованість за кредитним договором №19-72КО00014 від 23.05.2019 (кредитний договір -8) становить 27.234.655,80 грн та складається з наступних сум заборгованості: - заборгованість за основним боргом 19.999.545,38 грн; - заборгованість по процентам за користування кредитом 4.251.625,54 грн; - комісія за управління кредитом - 77477,13 грн; - 3% річних (ст. 625 ЦК України) - 846758,83 грн; - втрати від інфляції 2.059.248,92 грн (т.5, а.с.51-56). Як зазначено заявником, вимоги Банку до боржника за Генеральною кредитною угодою забезпечені заставою рухомого та нерухомого майна божника; умовами договорів забезпечення за Генеральною кредитною угодою сторонами погоджено заставну вартість майна, а саме: 28.303.290,00 грн - за Іпотечним договором № 68116Z14 від 17.06.2016; 30.634.291,00 грн - за договором застави № 68116Z13 від 14.06.2016; загальна заставна вартість за вищевказаними договорами забезпечення складає 58.937.581,00 грн, тоді як вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" за Генеральною кредитною угодою становлять 349.151.705,50 грн, а отже, на думку кредитора, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги Банку за Генеральною кредитною угодою є забезпеченими лише в частині вартості предметів забезпечення, а залишок вимог вважається незабезпеченим та, у відповідності з пунктом 4 частини 1 статті 64 цього Кодексу, підлягає включенню до 4-ї черги задоволення вимог кредиторів, враховуючи укладені договори поруки. На підтвердження своєї правової позиції посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №904/1360/19, від 04.03.2021 у справі №918/1383/16 та від 17.06.2020 у справі №905/2028/18. З цих підстав, за твердженням Банку, грошові вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" до ТОВ "АКГ ЛТД" за Генеральною кредитною угодою складають 349.151.705,50 грн та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника в наступній черговості: 58.937.581,00 грн - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та погашаються позачергово; 290.214.124,50 грн (залишок незабезпечених заставою майна боржника вимог Банку за заборгованістю за основним боргом, процентами, комісіями та іншими зобов`язаннями за Генеральною кредитною угодою) - четверта черга задоволення вимог кредиторів. 11.11.2021 до суду першої інстанції від ТОВ "АКГ ЛТД" надійшли письмові заперечення (вх. № 26571) на заяву АТ "УКРЕКСІМБАНК" із грошовими вимогами до боржника, в яких боржник зазначив, що визнає вимоги банку частково, на суму 316.848.631,79 грн. Зокрема, боржник заперечує проти нарахування відсотків за користування кредитними коштами після пред`явлення банком позичальникові вимоги про дострокове повне погашення заборгованості (т.8, а.с. 3-9). Крім того, на думку боржника, вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" є такими, що повністю забезпечені заставою майна боржника. Зазначене твердження обґрунтовано тим, що боржником самостійно було замовлено звіт про незалежну оцінку у ТОВ "Оціночна компанія Аргумент", предмет оцінки: нерухоме та рухоме майно заводу рослинних олій, що належить ТОВ "АКГ ЛТД", яке розташоване за адресою: Луганська область, Троїцький район, смт Троїцьке, вул. Чкалова,

16. Згідно наданого звіту про оцінку станом на 07.04.2020, вартість майнового комплексу становить 317.965.000,00 грн та вказана сума повністю покриває суму заборгованості боржника перед банком, яка визнається ТОВ "АКГ ЛТД". 12.11.2021 до місцевого господарського суду розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Саутенко С.О. подав повідомлення про розгляд вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК", в якому зазначив, що він разом з керівником боржника вважають, що згідно звіту про незалежну оцінку майна ТОВ "АКГ ЛТД" (дата оцінки - 07.04.2020) справедлива ринкова вартість предмету застави складає 317.965.000,00 грн, отже вимоги кредитора в межах зазначеної суми є забезпеченими та підлягають погашенню позачергово ( т.1, а.с.40-42). Також розпорядник майна зазначив, що у зв`язку невірним нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, яке здійснювалось одночасно із нарахуванням інфляційних втрат та процентів річних - в іншій частині вимог кредитора, а саме в розмірі 32.303.073,71 грн кредиторські вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" до ТОВ "АКГ ЛТД" не визнаються. Відповідно, визнаються вимоги у загальній суми 316.848.631,79 грн, тобто у сумі, меншій, ніж зазначена вище справедлива ринкова вартість предмету застави, тому розпорядником майна визнаються кредиторські вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" до ТОВ "АКГ ЛТД" та включаються до реєстру вимог кредиторів на загальну суму 316.853.171,79 грн наступним чином: 4 540,00 грн (судовий збір за подання заяви у справі про банкрутство) - перша черга, 316.848.631,79 грн, - борг окремо внесений до реєстру вимог кредиторів, як такі, що забезпечені заставою майна боржника. Тобто, боржник разом з розпорядником майна заперечують проти визнання вимог кредитора в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами в період після пред`явлення вимоги кредитора до позичальника та вважають, що вказаною вимогою банк скористався своїм правом вимагати повного дострокового погашення заборгованості, яке випливає з ч.2 ст. 1050 ЦК України та відповідних положень кредитних договорів, що тягне наступні наслідки: - передбачені кредитними договорами відсотки за користування кредитними коштами підлягають нарахуванню до 21.09.2020 включно (вимога вих. №068-07/2279 від 10.09.2020 була здана на пошту для відправлення 10.09.2020 та враховуючи, що у вимозі кредитор просив погасити суму заборгованості протягом 10 днів, боржник вважає, що кінцевою датою є 21.09.2020), - починаючи з 22.09.2020 нарахування відсотків за користування кредитними коштами припиняється, а в разі прострочення погашення заборгованості до позичальника можуть бути застосовані наслідки, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України. 26.01.2022 до суду першої інстанції від АТ "УКРЕКСІМБАНК" надійшли пояснення на заперечення боржника та повідомлення розпорядника майна щодо розгляду вимог Банку. АТ "УКРЕКСІМБАНК" не погоджується із наведеною у повідомленні та запереченнях позицією розпорядника майна та боржника, в частині суми вимог, яка ними не визнається та розміру вимог, визначених ними як такі, що забезпечені заставою, а також вважає дану позицію такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, належних та допустимих доказах (т.10, а.с. 1-5). Так, Банк заперечує проти позиції боржника та розпорядника майна стосовно невірного нарахування відсотків за користування кредитними коштами та зазначає, що із змісту вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" №068-07/2279 від 08.09.2020 вбачається, що вона адресована не боржнику, як указано в запереченнях, a ТОВ "ТД АГРОДАР" - тобто позичальнику за основним зобов`язанням, яке забезпечено заставою, іпотекою та порукою боржника. Також Банк наголошує, що із змісту вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" №068-07/2279 від 08.09.2020 вбачається, що банк у ній не вимагав здійснити дострокове погашення заборгованості, а висунув вимогу щодо погашення саме простроченої заборгованості. В той же час, Банк заперечує проти прийняття судом вказаного доказу як належного, оскільки не зрозуміло як та на який підставі цей доказ з`явився у боржника. Також кредитор заперечував проти застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України та забезпечення прав та інтересів кредитора в таких охоронних правовідносинах лише нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки на переконання кредитора докази, що містяться в матеріалах справи свідчать, що строк користування кредитування кредитом за Генеральною кредитною угодою №6811N2 від 16.03.2016 (п. 2.3 Генеральної кредитної угоди №6811N2 від 16.03.2016 в редакції додаткової угоди №6811N2-0013 від 30.06.2020) установлений сторонами до 10 червня 2022 року, доказів пред`явлення АТ "УКРЕКСІМБАНК" вимоги про дострокове погашення кредиту згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не надано. Крім того, кредитор заперечував проти застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц щодо втрати кредитодавцем права нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання кредитного договору та забезпечення прав та інтересів кредитора в таких охоронних правовідносинах лише нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки Генеральна кредитна угода №6811N2 від 16.03.2016 та договори, що діють в її межах не розривались, доказів протилежного матеріали справи не містять. Щодо посилання розпорядника майна та боржника на проведену оцінку вартості предмету застави, то Банк заперечує проти прийняття як доказу висновку ТОВ "Оціночна компанія Аргумент", оскільки вказана компанія не є суб`єктом оціночної діяльності, акредитованого в АТ "УКРЕКСІМБАНК", а можливість перегляду вартості предмета застави виключно на підставі звіту суб`єкта оціночної діяльності, акредитованого в АТ "УКРЕКСІМБАНК" є узгодженою домовленістю боржника та Банку, що викладена ними у договорі застави №68116Z13 від 14.06.2016 (п. 2.3.5, п.2.3.6, п. 4.2) та Іпотечному договорі №68116Z14 від 17.06.2016 (п. 2.4.8, п.2.4.9., п. 3.2), яка є обов`язковою для обох сторін. Водночас Банк зазначає, що 17.09.2021, на замовлення АТ "УКРЕКСІМБАНК" (що передбачено умовами договору застави №68116Z13 від 14.06.2016 та Іпотечного договору №68116Z14 від 17.06.2016), акредитованим у АТ "УКРЕКСІМБАНК" суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Бізнес-Група Співдружність" складено Звіт про оцінку майна боржника, що перебуває у заставі/іпотеці АТ "УКРЕКСІМБАНК". Відповідно до висновку ТОВ "Бізнес-Група Співдружність", наведеного у даному звіті ринкова вартість майна Боржника, що перебуває у заставі/іпотеці АТ "УКРЕКСІМБАНК" за результатами оцінки станом на 14.09.2021 складає 163.729.600,00 грн. 17.01.2023 до суду першої інстанції від АТ "УКРЕКСІМБАНК" на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 23.11.2022 (щодо надання доказів надіслання боржнику письмових повідомлень відповідно до п. 4.2.1. договорів поруки № 68116Р10 від 16.03.2016 та № 19-72ZP0025 від 23.05.2019 стосовно невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань) надійшли письмові пояснення щодо витребуваних доказів, в яких зазначено про надіслані повідомлення на адресу позичальника відповідно до п. 4.2.1. договорів поруки № 68116Р10 від 16.03.2016 та № 19-72ZP0025 від 23.05.2019 та зауважено, що у зв`язку із відкриттям провадження у справі про банкрутство боржника, строк виконання зобов`язань боржника по договорам поруки є таким, що настав, незалежно від направлення боржнику повідомлень, передбачених пп. 4.2.1 п. 4.2 договорів поруки. 07.03.2023 за результатами попереднього засідання місцевим господарським судом постановлено оскаржувану ухвалу, якою, зокрема, визнано наступний розмір грошових вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" в сумі 321.311.122,12 грн (294.816.102,76 грн основного боргу, 7.498.852,32 грн відсотків за користування кредитними коштами, 2.244.227,36 грн комісії за управління кредитом, 9.228.184,54 грн трьох відсотків річних, 7.523.706,86 грн інфляційних витрат та 48,28 грн пені) як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника та 4540,00 грн витрат по сплаті судового збору. Вказана ухвала суду першої інстанції з посиланням на приписи статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 526, 598, 599, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, мотивована тим, що у межах строку кредитування позичальник мав, зокрема, повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами, починаючи з дня, наступного за датою кінцевого терміну погашення кредиту, позичальник мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги кредитором повернути всю заборгованість за договорами, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування, а отже припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування та право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, у зв`язку з чим місцевий господарський суд частково не визнав вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" щодо процентів за користування кредитом, нарахованих після настання дати кінцевого терміну погашення кредиту. В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у його постановах у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц. Крім того, місцевий господарський суд з посиланням на приписи статей 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, статей 546, 572, 575, 576, 583, 589, 591, 593 ЦК України, статей 1, 3, 4, 11, 12, 19, 28 Закону України "Про заставу", статей 1, 3, 7, 11, 17, 18, 47 Закону України "Про іпотеку", зазначив про те, що заставодаводежатель, а у іпотечних правовідносинах - іпотекодержатель (якщо інше не передбачено договором або законом) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні), визначені на момент фактичного задоволення, за рахунок майнового поручителя у розмірі фактичної реалізації предмета застави, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством; аналіз норм КУзПБ свідчить, що в процедурі розпорядження майном на стадії формування реєстру кредиторів не передбачено будь-якої оцінки майна для визначення його вартості; погоджена сторонами вартість предмета застави (іпотеки) у договорі застави (іпотеки) не може обмежувати розмір зобов`язань боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні), забезпечених заставою (іпотекою), оскільки сума задоволення вимог заставодержателя (іпотекодержателя) пов`язується саме з вартістю фактичної реалізації предмета застави (майнової поруки), якщо інше не встановлено договором застави (іпотеки); вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки); під час розгляду заяви АТ "УКРЕКСІМБАНК" з кредиторськими вимогами до боржника, кредитор не подавав заяву про відмову від забезпечення, тому, з урахуванням положень статті 1 КУзПБ, статей 572, 575, 583, 584, 589 ЦК України, статей 11, 12, 28 Закону України "Про заставу", статті 1, 3, 7, 11, 17, 39 Закону України "Про іпотеку", його вимоги у загальному розмірі 321.311.122,12 грн (294.816.102,76 грн основного боргу, 7.498.852,32 грн відсотків за користування кредитними коштами, 2.244.227,36 грн комісії за управління кредитом, 9.228.184,54 грн трьох відсотків річних, 7.523.706,86 грн інфляційних витрат та 48,28 грн пені) є такими, що повністю забезпечені заставою майна боржника. В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 902/492/17, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19. В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ "УКРЕКСІМБАНК" посилається, зокрема, на те, що дійшовши висновку про безпідставність нарахування процентів за користування кредитом після настання дати кінцевого терміну погашення кредиту, що визначена у п. 2.4 відповідних кредитних договорів, суд першої інстанції неправильно застосував норми права та не дослідив умови кредитних договорів, які регламентують сплату процентів за користування кредитом та дію кредитних договорів у часі. За твердженням Банку, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, який застосовується до кредитного договору на підставі ч. 2 ст. 1054 ЦК України, установлює, що за загальним правилом проценти як плату за користування грошовими коштами виплачуються щомісяця до дня повернення позики, якщо сторони в договорі не досягли іншої домовленості. Вважає, що кредитні договори не містять прив`язки до дати кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного у п. 2.4 кредитних договорів, для обов`язку сплачувати проценти, а також домовленості про автоматичне припинення договору у зв`язку настанням кінцевого терміну погашення кредиту при непогашеній заборгованості за кредитом. Натомість, на його думку, умови кредитних договорів мають тлумачитись як такі, що містять домовленості про порядок нарахування/сплати процентів за користування кредитом після спливу строків на його повернення, а саме з урахуванням пп. 3.1.4 п.3.1, п. 6.6, пп. 14.1.2 п. 14 Кредитних договорів сторони погодили: проценти за користування кредитом нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за весь період фактичного користування ним (тобто, до повного погашення заборгованості за кредитом); проценти за користування кредитом мають бути сплачені не пізніше наступного банківського дня за днем повного фактичного погашення кредиту; підставою для припинення нарахування та сплати процентів за користування кредитом є повне погашення кредиту. Вважає, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, на які посилається суд першої інстанції, стосуються правовідносини, що є нерелевантними до спірних правовідносин, тоді як спірні правовідносини у даній справі є релевантні спірним правовідносинам у справі №910/17048/17, під час провадження якої Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2022 зроблено правовий висновок про те, що умови договору про нарахування процентів за користування кредитом до повного погашення кредиту мають правомірно враховуватись. Відтак, Банк вважає, що наявні всі правові підстави для визнання вимог по процентам за користування кредитом у заявленому АТ "УКРЕКСІМБАНК" розмірі, в тому числі і тих, що нараховані по 12.09.2022 (до дати відкриття провадження у даній справі про банкрутство). Щодо безпідставності віднесення всіх визнаних вимог до категорії забезпечених АТ "УКРЕКСІМБАНК" посилається на те, що таке розмежування судом забезпечених вимог від незабезпечених свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції другого речення абз. 3 ч. 2 ст. 45 КУзПБ, та про нівелювавання інституту поруки та обмеження прав АТ "УКРЕКСІМБАНК" як кредитора у справі про банкрутство боржника, вимоги якого забезпечені в тому числі і порукою, а також про порушення судом принципу диспозитивності (ст.ст. 2,14 ГПК України). Банк з посиланням на приписи статей 543, 554 ЦК України, пункти 2.1, 3.1 договорів поруки, враховуючи, що вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" забезпечені порукою, вважає, що вправі розраховувати на задоволення своїх вимог також і за рахунок майна боржника, що не передано йому в заставу/іпотеку, не відмовляючись при цьому від застави/іпотеки, оскільки ТОВ "АКТ ЛТД" є боржником в основному зобов`язанні, який нарівні з позичальником відповідає за його виконання перед АТ "УКРЕКСІМБАНК". На думку Банку, наведений в ухвалі алгоритм, відповідно до якого незадоволені вимоги кредитора за результатом реалізації заставного майна переходять до 4 або 6 черги кредитора, не зможе поновити майнову сферу кредитора, вимоги якого забезпечені нарівні із заставою(іпотекою) ще й порукою, та у такому випадку матиме місце переважне задоволення вимог одних кредиторів на шкоду іншим. Також, вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував висновки Верховного Суду, що наведені у його постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19, оскільки такі висновки стосуються правовідносин, які є відмінними від правовідносин у даній справі, а саме у справі №904/1360/19 грошові вимоги кредитора були заявлені до боржника-майнового поручителя, який не є позичальником чи фінансовим поручителем (тобто, не є боржником в основному зобов`язанні, тоді як у справі, що розглядається - такі вимоги були заявлені до боржника, який є майновим поручителем та фінансовим поручителем (тобто, є і боржником в основному зобов`язанні). Вказує на те, що позиція щодо нерелевантності висновків Верховного Суду, що наведені у його постанові від 04.02.2021 у справі №904/1360/19 до правовідносин, у яких вимоги заявлені у справі про банкрутство до особи, яка виступає боржником за основним зобов`язанням та заставодавцем (іпотекодавцем) підтверджується висновками Верховного Суду, що наведені, зокрема, у його постанові від 07.06.2022 у справі № 910/12002/20. З посиланням на приписи абз. 3 ч.2 ст. 45 КУзПБ вказує на те, що якщо боржник у правовідносинах з кредитором, є не лише заставодавцем/іпотекодавцем, а й позичальником чи поручителем (тобто, боржником за основним зобов`язанням), то вартість застави є основним критерієм розмежування забезпечуваних вимог кредитора від не забезпечуваних, що узгоджується із висновками Верховного Суду, що наведені у його постанові від у справі №905/2028/18 (предметом розгляду якої були вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" до особи яка є боржником за основним зобов`язанням та заставодацем). Відтак, на думку скаржника, вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави(іпотеки) та/або в інший спосіб погоджений сторонами, що не було враховано судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали. При цьому, вважає, що під час постановлення оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, адже фактично вийшов за межі вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" в частині забезпечених вимог. До того ж, не врахував розмір вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" визначених в заяві як такі, що забезпечені заставою майна 58.937.581,00 грн (який відповідає загальній сумі вартості предмета застави/іпотеки, визначеній в договорі застави №68116Z13 від 14.06.2016 та Іпотечного договору №68116Z14 від 17.06.2016); не дослідив надану АТ "УКРЕКСІМБАНК" копію звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-Група Співдружність" про оцінку майна ТОВ "АКТ ЛТД", складеного 17.09.2021, який зроблений на замовлення АТ "УКРЕКСІМБАНК" (що передбачено умовами договору застави та Іпотечного договору), відповідно до якого ринкова вартість майна боржника, що перебуває у заставі/іпотеці АТ "УКРЕКСІМБАНК" за результатами оцінки станом на 14.09.2021 складає 163.729 600,00 грн, а не 321.311.122,12 грн. Враховуючи вищезазначене, вважає, що наявні всі правові підстави для визнання вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" забезпеченими лише в частині вартості предмета застави/іпотеки. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство. Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду їх заяв судом урегульовано нормами статті 45 КУзПБ. Згідно із частиною першою статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (частина шоста статті 45 КУзПБ). Відповідно до частини першої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За частиною третьою статті 45 КУзПБ заява кредитора має містити виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, їх обґрунтування та до неї в обов`язковому порядку додаються документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника. Отже, реалізація кредитором права на пред`явлення кредиторських вимог до боржника як будь-якого права на судовий захист майнових прав та визнання цих вимог судом обумовлена обов`язком доказування кредитором таких вимог, адже саме він повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести (викласти) обставини, що підтверджують заявлені ним вимоги до боржника. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 09.06.2022 у справі № 922/313/20 (922/3069/21)). Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Тож визнання кредиторських вимог у справі про банкрутство має своїм наслідком вплив не лише на права та інтереси самого кредитора (заявника) та боржника, а й на права та інтереси інших кредиторів у справі, адже в залежності від результату визнання їх судом перебуває можливість та обсяг розміру задоволення вимог таких кредиторів. За цих умов, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, що як наслідок порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство. Тому важливе значення під час розгляду судом заявлених у справі про банкрутство (неплатоспроможність) грошових вимог до боржника має застосування правил доказування та встановлення обґрунтованості таких вимог, що унеможливлюють визнання безпідставних вимог та включення їх до реєстру вимог кредиторів. Системний аналіз статей 45 - 47 КУзПБ свідчить про те, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника - потенційного кредитора, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (див. постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, від 01.06.2021 у справі № 911/2581/14). Отже, задля запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника - банкрута, пред`являються підвищені вимоги (підвищений стандарт доказування таких вимог). Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20). Відтак, розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45-47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів, перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання. Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора. Предметом судового розгляду у цій справі є заява АТ "УКРЕКСІМБАНК" з грошовими вимогами до ТОВ "АКГ ЛТД", яка мотивована наявністю в нього грошових вимог до боржника, що виникли через неналежне виконання позичальником (ТОВ "ТД АГРОДАР") зобов`язань за кредитними договорами, для забезпечення виконання яких боржником укладено з Банком договори іпотеки/застави/поруки. Зміст доводів апеляційної скарги АТ "УКРЕКСІМБАНК" зводиться, зокрема, до незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції щодо відхилення частини заявлених ним грошових вимог до боржника по нарахованим процентам за користування кредитом. Так, Банк посилається на те, що умовами кредитних договорів, укладених між ним та ТОВ "ТД АГРОДАР", було встановлено, що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19) та від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункт 91). Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду є Велика Палата Верховного Суду, метою діяльності якої є забезпечення однакового застосування судами норм права. Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17). Під час розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції враховує останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16. У вищевказаній постанові зазначено також, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Також, у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд. Тобто твердження скаржника про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржником правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Водночас, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду для вирішення подібнх спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16. При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 з урахуванням її мотивувальної частини уточнила вказаний вище висновок таким: «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором». Судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дослідив умови договорів (на яких ґрунтуються вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК") на предмет визначення цими договорами строку кредитування та установив здійснення Банком нарахування процентів за користування кредитом, зокрема, поза межами строку кредитування. Так, у пункті 2.3 умов Генеральної кредитної угоди № 68116N2 від 16.03.2016, яка була укладена між АТ "УКРЕКСІМБАНК" та ТОВ "ТД АГРОДАР", сторони перебачили строк користування кредитом за цією Генеральною угодою до 15 березня 2021 року. В подальшому додатковими угодами цей строк був продовжений до 10 червня 2022 року. В цьому ж пункті 2.3 Генеральної угоди сторони передбачили, що при цьому умовами кредитного договору може встановлюватись інший (менший) строк погашення кредиту, що надається згідно з відповідним кредитним договором, який є обов`язковим до дотримання. У пункті 2.4 Генеральної кредитної угоди сторони визначили, що процентна ставка за кредитом визначається у відповідному кредитному договорі. Надання кредиту здійснюється у порядку, визначеному у відповідному кредитному договорі (п.2.5) (т.5, а.с.95-150). Відтак, умовами Генеральної угоди сторони погодили, що строк користування кредитом визначається положеннями укладених кредитних договорів. Пунктами 2.4 кредитних договір сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту, а пунктами 6.3 цих договорів встановлено, що погашення кредиту протягом дії договору здійснюється позичальником згідно з Графіком зміни ліміту заборгованості, який є невід`ємною частиною договору та наведено у додатку1 до цього договору. У пункті 2.4 Кредитного договору №19-72KV0016 від 23.05.2019 з лімітом кредитування у розмірі 72.405.472,40 грн сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 22.08.2020; згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72KV0016-0001 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 22.08.2020 (включно) (т.6, а.с.58-76). Відтак, враховуючи наданий кредитором розрахунок суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості за нарахованими процентами за Кредитним договором №19-72KV0016 від 23.05.2019, оскільки до 23.08.2020 позичальник своєчасно та в повному обсязі сплачував нараховані банком відсотки у відповідності до умов кредитного договору (т.5, а.с.53). Щодо Кредитного договору №18-72КV0019 від 11.09.2018 з лімітом кредитування у розмірі 2.649.413,31 дол. США, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 10.09.2021 (пункт 2.4 договору); згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №18-72КV0019-0001 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 10.09.2021(т.6, а.с.39-57). Враховуючи наданий кредитором розрахунок заборгованості за нарахованими процентами за період з 13.09.2018 по 12.09.2021 (т.5, а.с.37), зазначивши про безпідставність нарахування відповідних процентів після 10.09.2021, суд першої інстанції дійшов висновку, що за цим Кредитним договором №18-72КV0019 від 11.09.2018 заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами становить 212.505,00 дол. США, або еквівалент 5.679.493,63 грн. Щодо Кредитного договору №68116К8 від 14.06.2016 з лімітом кредитування у розмірі 3.052.832,80 грн, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 25.01.2021 включно (пункт 2.4 договору у редакції додаткової угоди від 11.10.2016 № 68116К8-1); згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №68116К8-0007 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 25.01.2021 (т.5, а.с.151-186). Відтак, враховуючи наданий кредитором розрахунок (т.5, а.с.18) суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості за нарахованими процентами за Кредитним договором №68116К8 від 14.06.2016, оскільки до 26.01.2021 позичальник своєчасно та в повному обсязі сплачував нараховані банком відсотки у відповідності до умов кредитного договору. Щодо Кредитного договору №68117К3/ЕЕР-119-EXIM від 10.03.2017 з лімітом кредитування у розмірі 7.663.035,86 грн, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 09.03.2022 (пункт 2.4 договору); згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №68117К3/ЕЕР-119-EXIM-0005 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 09.03.2022 (т.6, а.с.1-38). Отже, враховуючи, що строк кредитування на момент звернення Банку із заявою з кредиторськими вимогами до боржника не сплинув, суд першої інстанції визнав правомірним нарахування належних до сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 17.03.2017 по 12.09.2021 у розмірі 1.444.482,30 грн (т.5, а.с.30). Щодо Кредитного договору № 68116К17 від 13.10.2016 з лімітом кредитування у розмірі 3.286.627,53 грн, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 15.03.2021 (включно) (пункт 2.4 договору); згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №68116К17-0007 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 15.03.2021 (т.5, а.с.187-223). Враховуючи наданий кредитором розрахунок заборгованості за нарахованими процентами за період з 01.09.2020 по 12.09.2021 (т.5, а.с.24), зазначивши про безпідставність нарахування відповідних процентів після 15.03.2021, суд першої інстанції дійшов висновку, що за цим Кредитним договором № 68116К17 від 13.10.2016 заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами становить 374876,39 грн. Щодо Кредитного договору №19-72КV0019 від 07.06.2019 з лімітом кредитування у розмірі 104.976.186,90 грн, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником 06.06.2022 (пункт 2.4 договору), згідно з Додатком 1 до Кредитного договору №19-72КV0019 від 07.06.2019 «Графік зміни ліміту заборгованості» було передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 06.06.2022. Проте, в подальшому сторонами укладено додаткову угоду від 30.06.2020 №19-72КV0019-0002 до цього договору, в якій передбачено Додаток 1 до договору викласти в новій редакції. Згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72КV0019-0002 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» сторони визначили період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 31.08.2020 (включно) (т.6, а.с.77-110). Тобто, сторонами було змінено строк користування кредитом шляхом укладення цієї додаткової угоди до 31.08.2020, про що також свідчать додані до матеріалів справи розрахунки заборгованості, в яких Банк прострочення сплати основного боргу визначає з 01.09.2020 (т.5, а.с.78). З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування відповідних процентів за користування кредитом після 01.09.2020, а отже відсутність заборгованості за нарахованими процентами за Кредитним договором №19-72КV0019 від 07.06.2019, оскільки до 01.09.2020 позичальник своєчасно та в повному обсязі сплачував нараховані банком відсотки у відповідності до умов кредитного договору (т.5, а.с.70). Щодо Кредитного договору №19-72КV0026 від 06.09.2019 з лімітом кредитування у розмірі 13.879.944,00 грн, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником 31.05.2022 (включно) (пункт 2.4 договору), згідно з Додатком 1 до Кредитного договору №19-72КV0026 від 06.09.2019 «Графік зміни ліміту заборгованості» було передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 31.05.2022. Проте, в подальшому сторонами укладено додаткову угоду від 30.06.2020 №19-72КV0026 -0001 до цього договору, в якій передбачено Додаток 1 до договору викласти в новій редакції. Згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 №19-72КV0026 -0001 до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» сторони визначили період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 31.08.2020 (т.6, а.с.77-110). Тобто, сторонами було змінено строк користування кредитом шляхом укладення цієї додаткової угоди до 31.08.2020, про що також свідчать додані до матеріалів справи розрахунки заборгованості, в яких Банк прострочення сплати основного боргу визначає з 01.09.2020 (т.5, а.с.88). З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність нарахування відповідних процентів за користування кредитом після 31.08.2020, а отже відсутність заборгованості за нарахованими процентами за Кредитним договором №19-72КV0026 від 06.09.2019, оскільки до 31.08.2020позичальник своєчасно та в повному обсязі сплачував нараховані банком відсотки у відповідності до умов кредитного договору (т.5, а.с.82). Щодо Кредитного договору №19-72КО0014 від 23.05.2019 з лімітом кредитування у розмірі 19.999.545,38 грн, сторони визначили кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 31.08.2020 (пункт 2.4 договору у редакції додаткової угоди від 30.06.2020 19-72КО0014-0002); згідно з Додатком 1 до додаткової угоди від 30.06.2020 19-72КО0014-0002до цього договору «Графік зміни ліміту заборгованості» передбачено період користування кредитом з кінцевим терміном погашення 31.08.2020 (т.7, а.с.1-42). Відтак, враховуючи наданий кредитором розрахунок (т.5, а.с.53) суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність заборгованості за нарахованими процентами за Кредитним договором №19-72КО0014 від 23.05.2019, оскільки до 31.08.2020 позичальник своєчасно та в повному обсязі сплачував нараховані банком відсотки у відповідності до умов кредитного договору. З урахуванням викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку, що загальний розмір заборгованості позичальника ТОВ "ТД АГРОДАР" перед АТ "УКРЕКСІМБАНК" по нарахованим процентам за користування кредитними коштами, які надавались в рамках Генеральної кредитної угоди станом на дату відкриття провадження про банкрутство ТОВ "АКГ ЛТД" становить 7.498.852,32 грн. Відтак, установивши, що проценти за «користування кредитом» нараховані, зокрема, поза межами строку кредитування, врахував правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, та відмовив Банку у визнанні кредитором боржника на суми таких процентів. В свою чергу, суд апеляційної інстанції також зауважує, що умови Кредитних договорів, на яких Банк ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділі договору, який регулює правомірну поведінку сторін «Проценти та комісійні винагороди» та «Порядок виконання позичальником грошових зобов`язань». При цьому вказані Кредитні договори також містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника «Відповідальність сторін». Окрім цього, як слідує з наданих Банком розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування він нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України. З наданих Банком розрахунків слідує, що за період поза межами строку кредитування він одночасно нараховує як проценти за «користування кредитом», так і три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України. Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих Банком процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання АТ "УКРЕКСІМБАНК" кредитором боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відхилення кредиторських вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" в цій частині. До того ж, відхиляючи заперечення боржника та розпорядника майна проти визнання вимог кредитора в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами в період після пред`явлення вимоги кредитора до позичальника, суд першої інстанції зазначив, що вимога АТ "УКРЕКСІМБАНК" вих. № 068-07/2279 від 08.09.2020 була направлена на адресу позичальника стосовно погашення останнім саме простроченої заборгованості. Отже, на переконання суду пред`явленням позичальникові вимоги про сплату простроченої заборгованості Банк не вимагав повного дострокового погашення заборгованості відповідно ст. 1052 ЦК України, а відповідно не можуть наступити й наслідки, передбачені ч.2 ст. 1050 ЦК України та відповідними положеннями кредитних договорів. Відтак, місцевим господарський суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість кредиторських вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" у загальному розмірі 321.311.122,12 грн, а саме: 294.816.102,76 грн основного боргу, 7.498.852,32 грн відсотків за користування кредитними коштами, 2.244.227,36 грн комісії за управління кредитом, 9.228.184,54 грн трьох відсотків річних, 7.523 706,86 грн, інфляційних витрат та 48,28 грн пені, а також сплачений судовий збір у розмірі 4540,00 грн. Решта вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" до боржника судом були визнані необґрунтовані з огляду на встановлені у цій справі обставини. Судова колегія зазначає, що ухвала суду першої інстанції в частині визнання кредиторських вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" у загальному розмірі 321.311.122,12 грн не оскаржується жодною стороною, а отже в силу вимог статті 269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що визнані судом кредиторські вимоги АТ "УКРЕКСІМБАНК" до ТОВ "АКГ ЛТД" на загальну суму 321.311.122,12 грн є забезпеченими повністю. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник оскаржує судове рішення також в частині визначення вартості заставного майна боржника, зокрема, стверджує про безпідставне віднесення всіх визнаних вимог АТ "УКРЕКСІМБАНК" до категорії забезпечених. Банк вважає, що його вимоги до боржника за Генеральною кредитною угодою забезпечені заставою рухомого та нерухомого майна божника на суму 58.937.581,00 грн, оскільки умовами договорів забезпечення за Генеральною кредитною угодою сторонами погоджено заставну вартість майна, а саме: 28.303.290,00 грн - за Іпотечним договором № 68116214 від 17.06.2016; 30.634.291,00 грн - за договором застави № 68116213 від 14.06.2016. Тобто, за твердженням кредитора, вимоги Банку за Генеральною кредитною угодою є забезпеченими лише в частині вартості предметів забезпечення визначеної договорами забезпечення, а залишок вимог вважається незабезпеченим та, у відповідності з пунктом частини 1 статті 64 Кодексу, підлягає включенню до 4-ї черги задоволення вимог кредиторів, оскільки боржник одночасно є солідарним боржником позичальника за договором поруки. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів враховує таке. Згідно зі статтею 572 та частиною першою статті 576 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави можуть бути майно та майнові права, а також майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення (частини перша, друга статті 4 Закону України "Про заставу"). За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України "Про заставу", за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель), та статті 1 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Чинний ЦК України та Закон України "Про заставу" не містять визначення поняття майнового поручителя. Зміст такого поняття розкриває стаття 1 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника. Відповідно до статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання (частина третя статті 3 Закону України "Про заставу"). Право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Аналогічні положення також передбачено частинами п`ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку", в яких зазначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов`язання. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України "Про заставу"). Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору. У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв`язку зі зверненням на нього стягнення заставодаводержателем (іпотекодержателем) відповідне забезпечувальне зобов`язання припиняється (абзац п`ятий статті 28 Закону України "Про заставу", абзац третій частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Отже, за наведеними вище положеннями законодавства заставодержатель (іпотекодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення. Такі висновки викладені у постанові Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №904/1360/19. Так, пунктом 2.1.6 договору застави №68116Z13 від 14.06.2016 сторони визначили, що заставодержатель має право за рахунок предмету застави задовольнити вимоги, зазначені у цьому договорі та кредитному договорі в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, неустойку, пеню, необхідні витрати на утримання предмету застави, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, витрати, що будуть понесені заставодержателем при зверненні стягнення на предмет застави, його реалізації. Пунктом 2.1.7 Іпотечного договору №68116Z14 від 17.06.2016 сторони визначили, що іпотекодержатель має право за рахунок предмету іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії та інші платежі, неустойку, пеню; витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрати на утримання, збереження предмету іпотеки та страхування предмету іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов`язання чи умов цього договору. Отже у договорах застави/іпотеки сторони погодили, що за рахунок предмету застави/іпотеки забезпечуються всі вимоги за кредитними зобов`язаннями перед кредитором. Абзацами другим, третім частини другої статті 45 КУзПБ визначено, що забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. Отже, абзацом третім частини другої статті 45 КУзПБ передбачено декілька можливих правових моделей поведінки забезпеченого кредитора, які застосовуються залежно від змісту заставних відносин кредитора і боржника (майнового поручителя): 1) забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника в частині вимог, що є незабезпеченими; 2) забезпечені кредитори можуть повністю відмовитися від забезпечення; 3) забезпечені кредитори можуть частково відмовитися від забезпечення. Правове визначення терміна "забезпечені кредитори" розкрито в статті 1 КУзПБ, якою до них віднесено кредиторів, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника. Системний аналіз норм статті 572 ЦК України, статті 1 Закону України "Про заставу", статті 1 Закону України "Про іпотеку" свідчить, що законодавець при конструюванні відповідних правових норм так чи інакше текстуально використовує поняття "переважність права заставодавця (іпотекодавця) перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок заставного (іпотечного) майна". Отже, сутність застави (іпотеки) полягає не лише в тому, щоб забезпечити основне зобов`язання в повному обсязі, а в тому, що правом застави (іпотеки) є право на чужу річ, яке належить кредитору в забезпечення його права вимоги за зобов`язанням і яке виявляється в можливості переважного (порівняно з іншими кредиторами) задоволення із цінності цієї речі. Таке переважне право також закріплено в частині шостій статті 64 КУзПБ, якою встановлено, що погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, позачергово. Відкриття провадження у справі про банкрутство щодо боржника не змінює суті заставного (іпотечного) зобов`язання, зазнає змін лише процедура задоволення вимог кредитора, які забезпечені заставою (іпотекою), з урахуванням чого норми КУзПБ щодо забезпечених кредиторів слід застосовувати з огляду на відповідні суміжні норми законодавства про заставу (іпотеку). Тому визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема статей 572, 575, 589 ЦК України, Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку". У справі, що розглядається, вимоги, забезпечені заставою, заявлено АТ "УКРЕКСІМБАНК" до боржника, який є майновим поручителем за зобов`язаннями позичальника за кредитними договорами, укладеними Банком із ініціюючим кредитором. За змістом положень статті 589 ЦК України, статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку", статті 19 Закону України "Про заставу" заставодаводежатель, а у іпотечних правовідносинах - іпотекодержатель (якщо інше не передбачено договором або законом) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні), визначені на момент фактичного задоволення, за рахунок майнового поручителя у розмірі фактичної реалізації предмета застави, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Цей висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.05.2018 у справі № 902/492/17. Частиною першою статті 12 Закону України "Про заставу", якою врегульовано зміст договору застави, однією з істотних умов такого договору визначено опис предмета застави. Аналогічно до істотних умов договору іпотеки віднесено опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані (пункт 3 частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку"). Таким чином, вартість предмета застави не є істотною умовою відповідного договору та її відсутність не робить такий договір недійсним. Відсутність у законі імперативної вимоги щодо оцінки предмета застави (іпотеки) як істотної умови договору пов`язана з тим, що майно (нерухомість), за загальним правилом, має свою вартість та певну цінність, яка не завжди відповідає дійсній вартості цього предмета як на час визначення розміру вимог, так і на момент реалізації майна задля задоволення вимог забезпеченого кредитора. Така оцінка є лише припущенням щодо реальної вартості майна, оскільки відповідна оцінка із часом може змінитися: або зростати або зменшуватися під впливом конкретних причин (коливання ринкових цін на нерухомість, знецінення майна, втрата ним своїх споживчих або ексклюзивних якостей тощо). Водночас, аналіз норм КУзПБ свідчить, що в процедурі розпорядження майном на стадії формування реєстру кредиторів не передбачено будь-якої оцінки майна для визначення його вартості. Відповідно до частини восьмої статті 45 КУзБП розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром. Лише у процедурі ліквідації до повноважень ліквідатора належить: визначення початкової вартості майна банкрута (частина перша статті 61 КУзБП); визначення початкової вартості продажу майна банкрута (частина перша статті 63 КУзБП); визначення початкової ціни як однієї з умов продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення) (частини перша, друга статті 75 КУзБП). Із урахуванням наведеного погоджена сторонами вартість предмета застави (іпотеки) у договорі застави (іпотеки) не може обмежувати розмір зобов`язань боржника (майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні), забезпечених заставою (іпотекою), позаяк з огляду на викладене вище сума задоволення вимог заставодержателя (іпотекодержателя) пов`язується саме з вартістю фактичної реалізації предмета застави (майнової поруки), якщо інше не встановлено договором застави (іпотеки). Суд звертає увагу, що необхідно розмежовувати дії щодо визначення вартості заставного майна боржника та щодо визначення розміру кредиторських вимог, оскільки такі дії є різними за своєю суттю та наслідками як для боржника, так і для кредиторів. Кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент реалізації заставного (іпотечного) майна за наслідком якої з дотриманням вимог КУзПБ застава (іпотека) припиняється, а вимоги забезпеченого кредитора вважаються погашеними. На цій стадії (формування реєстру кредиторських вимог у попередньому судовому засіданні) Кодексом України з процедур банкрутства реалізація майна боржника не передбачена, тому посилання боржника, розпорядника майна та кредитора на висновки експертиз здійснених ТОВ "Оціночна компанія "Аргумент" (на замовлення боржника) та акредитованим у АТ "УКРЕКСІМБАНК" суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "Бізнес-Група Співдружність" для визначення ринкової вартості майна забезпечених вимог кредиторів, правомірно не взято до уваги судом першої інстанції в частині визначення розміру забезпечених вимог кредитора, оскільки в цьому випадку надання оцінки судом таким доказам є передчасним. Також колегія суддів звертає увагу, що ціна майна може змінюватись не тільки з моменту укладення договору застави/іпотеки до порушення провадження у справі про банкрутство, але і з моменту визнання кредиторських вимог і внесення їх у реєстр вимог кредиторів до моменту фактичної реалізації заставного (іпотечного) майна. Тому кінцева вартість заставного (іпотечного) майна для цілей проведення розрахунків із забезпеченим кредитором формується в момент реалізації такого майна. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19 з метою єдності та сталості судової практики щодо визначення розміру забезпечених вимог кредиторів дійшов висновку, що вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні, є забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки). Такий підхід враховує положення абзацу третього частини другої статті 45 КУзПБ. Забезпечений кредитор при такому підході самостійно визначає модель поведінки щодо своєї участі у справі про банкрутство: або його вимоги є повністю забезпеченими (з урахуванням умов відповідного договору застави (іпотеки)), однак при цьому він бере участь у засіданні зборів кредиторів та комітеті кредиторів лише з правом дорадчого голосу, або він вчиняє активні процесуальні дії щодо повної чи часткової відмови від забезпечення і таким чином набуватиме право вирішального голосу на зборах кредиторів. Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 905/3/21 (п.23.3), відповідно до яких вимоги забезпеченого кредитора, якщо інше не обумовлено договором застави (іпотеки) та немає заяви такого кредитора про повну чи часткову відмову від забезпечення, до поручителя, який є боржником в основному зобов`язанні, є, з урахуванням положень статті 1 КУзПБ, статей 572, 575, 583, 584, 589 ЦК України, статей 11, 12, 28 Закону України "Про заставу", статті 1, 3, 7, 11, 17, 39 Закону України "Про іпотеку", забезпеченими в цілому незалежно від облікової оцінки заставного (іпотечного) майна визначеної сторонами в договорі застави (іпотеки). Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19, яка хоч і стосується в першу чергу майнового поручителя, який не є боржником в основному зобов`язанні, однак, з огляду на подібність правового регулювання, вона може бути врахована і у цій справі. Така

позиція Верховного Суду викладена у постанові від 13.12.2022 у справі № 905/3/21, в якій грошові вимоги забезпеченого кредитора були заявлені до особи, яка є одночасно боржником за основним зобов`язанням та майновим поручителем, а тому відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховується судом апеляційної інстанції. Наведене спростовує твердження апелянта про помилкове застосування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 904/1360/19 під час розгляду даної справи. З матеріалів справи вбачається та судами у цій справі встановлено, що кредитор не подавав заяву про відмову від забезпечення, тому, з урахуванням положень статті 1 КУзПБ, статей 572, 575, 583, 584, 589 ЦК України, статей 11, 12, 28 Закону України "Про заставу", статті 1, 3, 7, 11, 17, 39 Закону України "Про іпотеку", його вимоги є забезпеченими, про що правильно було зазначено судом першої інстанції. Також колегія суддів враховує, що згідно з положеннями частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України "Про іпотеку", якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми). Тобто звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум. Вимоги кредитора стосовно суми основного боргу, якої не вистачає після реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, втрачають статус забезпечених. Розмір таких вимог як і їх черговість повинен визначатися судом (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 911/2430/14, від 27.05.2021 у справі № 916/1142/18). Колегія суддів звертає увагу, що Кодекс України з процедур банкрутства не пов`язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Натомість правове значення має розмір підтверджених документально зобов`язань боржника за основним зобов`язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення , яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома. Відтак, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Визнанню судом та включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство (неплатоспроможність) підлягають лише дійсні вимоги кредитора, які відповідають чинному законодавству та обґрунтовані кредитором належними і допустимими доказами на час заявлення таких вимог. Господарські суди, вирішуючи питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру, повинні застосовувати статтю 19 Закону України "Про заставу" та статтю 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21. При цьому, якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 або 6 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит (п.25 постанови Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 905/3/21). З огляду на викладене, наявність забезпечення вимог кредитора ще й договорами поруки, які укладались з боржником, як фінансовим поручителем, не змінюють природи основного зобов`язання, що виникло з кредитних договорів, а його виконання в повному обсязі забезпечено заставою та іпотекою майна боржника у відповідності до умов цих договорів, та відсутня в даному випадку відмова Банку від такого забезпечення (повністю чи частково). Тобто такі обставини не змінюють статусу Банку, як забезпеченого кредитора та не перетворюють його вимоги на конкурсні, що в силу ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства обумовлює внесення їх до реєстру вимог кредиторів як забезпечених в повному обсязі. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання вимог кредитора Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в сумі 321.311.122,12 грн (294.816.102,76 грн основного боргу, 7.498.852,32 грн відсотків за користування кредитними коштами, 2.244.227,36 грн комісії за управління кредитом, 9.228.184,54 грн трьох відсотків річних, 7.523 706,86 грн. інфляційних витрат та 48,28 грн. пені) як вимог, що забезпечені заставою майна боржника в повному обсязі. Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" без задоволення, а ухвали Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі №922/3457/21 - без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.03.2023 у справі №922/3457/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 08.06.2023. Головуючий суддя В.О. Фоміна Суддя О.О. Крестьянінов Суддя О.В. Шевель