Постанова 4803 № 199/10168/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3077/23 Справа № 199/10168/21 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області Єдиний унікальний номер 199/10168/21 Номер провадження 22-ц/803/3077/23 Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Биліни Т.І., Максюти Ж.І. за участю секретаря: Паромової О.О. учасники справи : позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним Дніпровська міська рада відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють як законні представники від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 треті особи за первісним та зустрічним позовом ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 жовтня 2022 року головуючого судді Подорець О.Б. по цивільній справі про витребування майна з чужого незаконного володіння, про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності ,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють як законні представники від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов мотивований тим, що житловий будинок літ. А-4-5 у АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2004 року № 1435. Згідно з рішенням Дніпровської міської ради від 10 лютого 2021 року № 6/3 «Про затвердження структури виконавчих органів Дніпровської міської ради, загальної чисельності працівників Дніпровської міської ради та її виконавчих органів», від 24 лютого 2021 року № 84/4 «Про внесення змін до рішення міської ради від 21 грудня 2016 року № 33/17 «Про затвердження Положення про департамент житлового господарства Дніпровської міської ради» (зі змінами), департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради передано функції ведення квартирного обліку та розподілу житлового фонду, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста, відомчого житлового фонду та гуртожитків, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста. Листом від 20 липня 2021 року № 3/9-3230 департамент житлового господарства міської ради повідомив Дніпровську міську раду, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12 липня 2021 року квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року. При цьому листом від 02 серпня 2021 року № 3/9-3475 департамент житлового господарства міської ради зазначає, що відповідно до архівних даних приватизаційних справ департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадян шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 . Також, згідно з даними картотеки з питань реєстрації місця проживання осіб від 01 червням 2021 року ОСОБА_5 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 знята з реєстрації місця проживання 31 травня 2021 року у зв`язку зі смертю. Листом від 24 квітня 2021 року № 839/05.1-42 Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) повідомив, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть № 507 від 30 березня 2020 року на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по Амур-Нижньодніпровському районному у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану. Дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01 червня 2021 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діяли як законні представники від імені та в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. та зареєстрований в реєстрі за № 228, номер запису про право власності 42263942. Як вбачається пунктом 1.3 зазначеного договору купівлі-продажу визначено, що квартира, яка відчужується, належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 березня 2007 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно з розпорядженням № 2/54-07 від 14 березня 2007 року. Право власності зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 123п за реєстровим №

73. Департамент житлового господарства міської ради листом від 02 вересня 2021 року № 3/9-3475 зазначає, що розпорядженням органу приватизації від 15 січня 2007 року № 2/54-07 передано у власність квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_6 . Отже, на теперішній час право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_3 . Оскільки майно з комунальної власності територіальної громади вибуло поза межами волі власника, просили :- витребувати від ОСОБА_3 в особі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи - 26510514) квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 57.7 кв.м, житловою площею 35.4 кв.м, опис: 1 коридор, 2 житлова, 3 житлова, 4 туалет, 5 ванна, 6 - кухня, 7 комора, 8 - коридор, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2373956412101), судові витрати по справі покласти на відповідача. У лютому 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють як законні представники від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності. Зустрічний позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_3 не може входити до предмету позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки Дніпровська міська рада в силу вимог ст.ст. 331, 334 ЦК України не є , та не була власником спірних об`єктів нерухомості. Тлумачення ст. 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності в добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст.388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване в добросовісного набувача. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо («Volovik v. Ukraine», №15123/03, §45, ЄСПЛ, 6.12.2007). Перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Конструкція, за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю інших осіб в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном тощо. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. Відповідна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №645/4220/16-ц. На момент укладання договору купівлі-продажу квартири від 01 червня 2021 року ОСОБА_4 було надано всі необхідні документи для підтвердження свого права власності на квартиру АДРЕСА_2 , які не визвали сумнівів у нотаріуса при оформлені договору купівлі-продажу. Оскільки, договір купівлі-продажу оформлювався на неповнолітню особу, а саме - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на виконання п.п. 3.1. Глави 1 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) права, за якими підлягають державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю малолітніх осіб, а також осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких правочинів для оформлення договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року надавалося Рішення Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради №128 від 31 травня 2021 року. Правовстановлюючі документи на майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 у Виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради при винесені свого рішення не викликали жодних сумнівів. Існувало як мінімум два рівня гарантій у справі перед тим, як квартира перейшла до ОСОБА_3 , а саме, відбувалася перевірка всіх правовстановлюючих документів на момент укладання договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року нотаріусом, який оформлював та реєстрував правочин та Виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради при винесені рішення №128 від 31 травня 2021 року. Таким чином, ОСОБА_3 є належним власником квартири АДРЕСА_2 , яка придбана за договором купівлі-продажу від 01 червня 2021 року. Просили визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 , набутою за договором купівлі-продажу від 01 червня 2021 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 259415799 від 01 червня 2021 року; визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 , набутою за договором купівлі-продажу від 01 червня 2021 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 259415799 від 01 червня 2021 року; стягнути з Дніпровської міської ради на користь законного представника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4 616, 00 грн. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 жовтня 2022 року у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють як законні представники від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , в особі законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності - відмовлено. В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити їх позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на незаконність рішення, порушення норм матеріального права. У відзиві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють як законні представники від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, як законне, ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права. Інші учасники не скористалися правом на надання відзиву, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_2 ,яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 підтримала доводи відзиву на апеляційну скаргу, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення,рішення суду першої інстанції залишити без змін . Інші учасники судового розгляду у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи ( а.с. 214, 215, 224, 225). 09 березня 2023 року від представника Дніпровської міської ради Гущиної М.С. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із прийняттям участі у засіданні Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська в іншій справі № 203/3366/22 та зайнятістю інших представників Дніпровської міської ради (а.с.226-227). Відмовляючи у задоволені заяви про відкладення розгляду справи,апеляційний суд зважує на таке. Відповідно до частини 1,2 статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляду продовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судовіоргани. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Дніпровська міська рада скористалася своїм правом на апеляційне оскарження судового рішення,в апеляційній скарзі викладено правову позицію (а.с. 182-193), міська рада завчасно була повідомлена про дату,час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.215),апеляційний суд,в свою чергу ,відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України , переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того,відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду,основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони ,а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні . Така правова позиція викладена Верховним Судом 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 . З огляду на зазначене, відповідно до статті 372 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про неможливість розгляду справи у даному судовому засіданні, апеляційний суд відмовляє в задоволенні заяви представника Дніпровської міської ради Гущиної М.С. Рішення суду оскаржується тільки в частині вимог Дніпровської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння , в іншій частині рішення щодо зустрічного позову ОСОБА_3 в особі законних представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності не оскаржується, тому апеляційним судом законність та обґрунтованість рішення у вказаній частині не перевіряється . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 ,яка діє як законний представник від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 березня 2007 року, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_4 . Вказане свідоцтво видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно із розпорядженням від 14 березня 2007 року № 2/54-07. Право власності зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР» та записано в реєстрову книгу № 123п за реєстровим № 73. 01 червня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як законними представниками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем М.О., зареєстровано в реєстрі за №

228. На підставі вказаного договору купівлі-продажу та рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на зазначену квартиру. Позивач в обґрунтування вимоги щодо витребування майна з чужого незаконного володіння посилався на те, що свідоцтво про право власності від 14 березня 2007 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на підставі розпорядження № 2/54-07 від 14 березня 2007 року, ОСОБА_4 не видавалося. Крім того, дане свідоцтво в КП «ДМБТІ» ДОР не було зареєстроване і досі право власності згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДМР зареєстровано за Дніпровською міською радою. Відповідно до наданої позивачем до позову інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/9-3475 від 02 серпня 2021 року за архівними даними приватизаційних справ Департаменту, відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_2 . Дана інформація Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради розцінена судом першої інстанції ,як така ,що має лише інформативний характер та не підтверджує недійсність свідоцтва про право власності від 14 березня 2007 року, видане Управлінням житлового господарства ДМР на підставі розпорядження № 2/54-07. Крім того, суд зазначив ,що згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДМР № 8753 від 07 серпня 2020 року житловий будинок літ. А-4-5 по АДРЕСА_1 , в який увійшла квартира АДРЕСА_5 , станом на 31 грудня 2012 року , зареєстровано за балансоутримувачем Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 19 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2004 року №1435, про що 17 вересня 2008 року зроблено запис в реєстрову книгу № 46ЖЮ за реєстровим номером № 4465-166. Водночас, згідно договору купівлі-продажу право власності ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності від 14 березня 2007 року зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 123п за реєстровим №73. Дані протиріччя позивач за первісним позовом Дніпровська міська рада відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України не усунула, відповідних доказів надано не було, своїм правом заявляти клопотання про витребування доказів позивач не скористався. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють як законні представники від імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння,суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог . Отже, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається,що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам,достатньо повно встановив обставини,які мають значення для правильного вирішення справи . Висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах законодавства. Так,відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до положень ч.1 ст.319 та ст.658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Частиною 3 ст.41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст.318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження власника через відповідну міську раду (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Згідно з ч.7 ст.319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч.1 ст.330 ЦК України). Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача. Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом. Згідно вимог ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитку у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Згідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постановах від 13 січня 2020 року у справі № 910/4473/16, від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17 свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує у його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З досліджених матеріалів справи вбачається,що на підтвердження позовних вимог Дніпровською міською радою до позовної заяви надано : - копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ,відповідно якої право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року (а.с.12-13); - копію листа департаменту житлового господарства ДМР з додатками від 02 серпня 2021 року № 3/9-3475 (а.с14-17);-копію листа департаменту житлового господарства ДМР від 20 липня 2021 року № 3/9-3230 (а.с.18-19);-копію листа департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР від 01 червня 2021 року № 2/5-218 (а.с.20);копію довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні будинку осіб від 24 липня 2020 року № 6406 (а.с.21);-копію листа Центрального ВДРАЦС УДР Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 24 лютого 2021 року № 839/05.1-42 (а.с.22);-копію листа КП «ДМБТІ « ДМР від 07 серпня 2020 року № 8753 (а.с.23);-копію рішення виконавчого комітету ДМР від 20 травня 2004 року № 1435 (а.с.28-55);-копію договору купівлі-продажу № 228 від 01 червня 2021 року (а.с.24-27). Та зазначене не свідчить про те,що під час укладення договору купівлі продажу від 01 червня 2021 року ,спірна квартира АДРЕСА_2 ,вибула із власності територіальної громади м.Дніпра без її волі та Дніпровська міська рада як власник спірного майна має право на його витребування на підставі ст. 388 ЦК України . Інших доказів на підтвердження позовних вимог ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не надано. При цьому ,судом першої інстанції на підставі досліджених доказів було встановлено ,що квартира АДРЕСА_2 була приватизована,та не була об`єктом права комунальної власності . Як вбачається з письмових доказів , згідно договору купівлі-продажу від 01 червня 2021 року , право власності ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності від 14 березня 2007 року зареєстровано в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 123п за реєстровим №

73. Аналізуючи надані докази ,апеляційний суд приходить до висновку про те ,що позивачем не доведено ,що спірне майно є власністю територіальної громади в особі Дніпровської міської ради ,не доведено ,що спірне майно не передавалось у приватну власність та вибуло з власності територіальної громади поза її волі ,а тому висновки суду щодо недоведеності вимог є обґрунтованими . Доводи апеляційної скарги дублюють позовні вимоги та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текс постанови складений 14 березня 2023 року . Судді: