Постанова 4873 № 910/18400/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ "28" лютого 2023 р. Справа№ 910/18400/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Ходаківської І.П. Демидової А.М. при секретарі судового засідання Нікітенко А.В. за участю представників: від позивача: Кривошей Ю.І., від відповідача: Пучка В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 (повний текст складено 29.06.2021) у справі №910/18400/20 (суддя Андреїшина І.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКСТТРЕЙД» до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зобов`язання припинити дії та стягнення коштів у розмірі 715 578,54 грн, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕКСТТРЕЙД» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі по тексту - відповідач) про зобов`язання останнього припинити дії спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 30.05.2019 №0617-02024 (далі по тексту - Договір) при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 715 578,54 грн та судових витрат. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на безпідставне нарахування йому відповідачем плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, оскільки ані Договором, ані Кодексом системи передачі, який затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - НКРЕКП) від 14.03.2018 №309 (далі по тексту - Кодекс системи передачі), ані будь-яким іншим нормативно-правовим актом таке право відповідача не передбачено. Крім того, постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360, якою було внесено зміни до Кодексу системи передачі та запроваджено оплату послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експортних операцій, зупинено ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2020 у справі №640/3041/20 та від 03.08.2020 у справі №640/17640/20. В подальшому постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, яка залишена в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, постанову НКРЕКП від 07.02.2020 №360 в частині запровадження оплати послуг на передачу при здійсненні експорту електричної енергії визнано протиправною та скасовано з моменту її прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 позов задоволено повністю. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0617-02024 від 30.05.2019 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКСТТРЕЙД» безпідставно отримані кошти у розмірі 715 578,54 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 835,68 грн. Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, оскільки таке нарахування не відповідає умовам Договору, укладеного між сторонами, та не передбачено чинним законодавством України, та порушує міжнародні зобов`язання України. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та спрямований на реальне відновлення порушених прав та інтересів позивача. Крім того, з урахуванням того, у позивача був відсутній обов`язок щодо оплати відповідачу коштів за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту за Договором, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сплачені позивачем кошти у розмірі 715 578,54 грн є безпідставно набутими відповідачем, а тому наявні підстави для задоволення позову на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України). Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі по тексту - апелянт) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що законодавством передбачена повна оплата послуг відповідача з передачі всіх обсягів електричної енергії (без винятку для експортних обсягів), не існує ніяких обсягів електроенергії, у тому числі проданих «трейдерами» на українському ринку, щодо яких не оплачувалась послуга з передачі. НКРЕКП як Регулятор на ринку електричної енергії, затверджуючи умови Типового договору, у Кодексі системи передачі встановила, що умови договору поширюються і на випадку передачі експортованої електричної енергії. При цьому згідно роз`яснень НКРЕКП від 02.10.2019 №10479/17.2.1/7-19 експортери електроенергії мають оплачувати послуги з передачі електричної енергії в обсягах експортованої електроенергії. Як зазначає апелянт, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про порушення відповідачем міжнародних зобов`язань України, оскільки наведені судом першої інстанції висновки Суду Європейського Союзу по суті не стосуються даної справи, адже оплата послуги з передачі не є митом чи будь-яким іншим платежем, що накладається на вивезення товарів і запроваджений у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію, а є оплатою, яка сплачується у повній мірі за однаковим тарифом усіма користувачами, що отримують послугу з передачі електричної енергії, незалежно від того, чи здійснюють вони експорт. Крім того, за твердженням відповідача, судом першої інстанції задоволено позовну вимогу про зобов`язання відповідача припинити вчиняти дії, що не є належним способом захисту прав позивача, оскільки така вимога не стосується минулих періодів нарахування плати, а саме спірних актів приймання-передачі електричної енергії, які є предметом позову, та спрямована на заборону відповідачу вчиняти певні дії на майбутнє. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерего» у справі №910/18400/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі № 910/18400/20 залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 22.09.2021. Розгляд апеляційної скарги призначено до розгляду на 28.09.2021 об 11 год. 40 хв. 24.09.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який здано на пошту 22.09.2021, тобто в силу ч. 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) є таким, що поданий у встановлений судом строк. Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу позивач просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 залишити без змін, посилаючись на те, що оплата послуг на передачу електричної енергії при здійсненні експортних операцій не передбачена Договором, а розрахунки за вказані послуги здійсненні відповідачем поза його мажами. Позивач зазначає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин умови Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Верховною Радою України 15.12.2010 та рішення Суду Європейського Союзу. 28.09.2021 відповідач надав суду апеляційної інстанції додаткові письмові пояснення та просив суд долучити до матеріалів справи постанову Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №640/3041/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 відкладено розгляд справи №910/18400/20 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 на 26.10.2021 об 11 год. 40 хв. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКСТТРЕЙД» про зупинення провадження у справі №910/18400/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20. Зупинено провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2022 поновлено провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 призначено на 07.02.2023 о 13 год. 20 хв. 07.02.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/18400/20 до розгляду справи №640/27130/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕ ТРЕЙДІНГ Україна» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» про визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» в частині зміни пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309, якими внесено зміни до Кодексу системи передачі в частині обов`язковості оплати експортерами та імпортерами тарифу на диспетчерське (оперативно-технологічне) управління та експортерами тарифу на передачу електричної енергії. 07.02.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, за якими позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції у даній справі узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20. У судовому засіданні 07.02.2023 протокольною ухвалою від 07.02.2023 оголошено перерву до 28.02.2023 до 13 год. 30 хв. 24.02.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення (заперечення) щодо клопотання відповідача про зупинення. У судовому засіданні 28.02.2023 представник відповідача підтримав, заявлене ним 07.02.2023 клопотання про зупинення та просив суд апеляційної інстанції його задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 28.02.2023 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження. Колегія суддів, порадившись на місці, протокольною ухвалою від 28.02.2023 відмовила у задоволенні клопотання про зупинення, оскільки відповідач на навів та не довів суду об`єктивної неможливості розгляду даної справи до розгляду справи №640/27130/21, враховуючи предмет позову, предмет доказування та обставини справи даної справи. За приписами ГПК України під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Разом з тим сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи даної справи. Відповідно до ст. 269 ГПК України обов`язком суду апеляційної інстанції є перевірка законності та обґрунтованості прийнятого місцевим судом рішення у справі, тоді як подальше визнання протиправною та нечинною постанови НКРЕКП від 07.02.2020 №360 «Про затвердження змін до Кодексу системи передачі» в частині зміни пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №309 може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Представник відповідача у судовому засіданні 28.02.2023 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Представник позивача у судовому засіданні 28.02.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 залишити без змін. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників відповідача та позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 № 829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство». НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п.5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року № 802, п. 3.2 Статуту НЕК «Укренерго». НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії. Приватне підприємство «НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД», яке у подальшому було реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальність «НЕКСТТРЕЙД», є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.11.2019 № 2356. 30.05.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (Оператор системи передачі, далі - ОСП) та Приватним підприємством «НЕКСТ ОЙЛ ТРЕЙД», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕКСТТРЕЙД» (Користувач) укладено Договір, за умовами якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а Користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.1 Договору). (т. 1 а.с. 10-14). Умови вищезазначеного договору є типовими та затверджені постановою НКРЕКП №309 від 14.03.2018 «Про затвердження Кодексу системи передачі». Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет. За умовами п. 4.1 Договору для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем і погоджених ООСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація. Згідно з п. 6.5 Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем виставлено позивачу наступні рахунки-фактури та Акти приймання-передачі послуг: - №0617-02024/04/02/2020 від 04.02.2020 за послугу з передачі електричної енергії за січень 2020 року на суму 506 666,16 грн, Акт за січень 2020 року (т. 1 а.с. 23, 24); - №0617-02024/04/03/2020 від 04.03.2020 за послугу з передачі електричної енергії за лютий 2020 року на суму 71 981,28 грн (із зазначенням боргу станом на 29.02.2020), Акт за лютий 2020 року (т.1 а.с. 25, 26); - №0617-02024/04/09/2020 від 04.09.2020 за послугу з передачі електричної енергії за серпень 2020 року на суму 49 006,92 грн, Акт за серпень 2020 року (т.1 а.с. 27, 28); - №0617-02024/05/10/2020 від 05.10.2020 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2020 року на суму 87924,18 грн, Акт за вересень 2020 року (т.1 а.с. 29, 30). Платіжними дорученнями №2038 від 25.05.2020 на суму 578 647,44 грн, №2396 від 11.09.2020 на суму 49 006,92 грн та №2538 від 22.10.2020 на суму 87 924,18 грн позивачем сплачено на користь відповідача 715 578,54 грн (т.1 а.с. 31-33). Кошти на загальну суму 715 578,54 грн були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями Матеріали справи містять Акт звірки розрахунків №0617-02024/03/2020 за III квартал 2020 року (т. 1 а.с. 55). 12.10.2020 позивачем на адресу відповідача надіслано повідомлення №1020/32 про оскарження вартості послуги з передачі електричної енергії, відповідно до п.6.6. Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0617-02024, в якому позивач заначив, що рахунок-фактура від 05.10.2020 №0617-02024/05/10/2020 та Акт приймання-передачі послуги за вересень 2020 року є неправомірними та суперечать умовам договору та положенням Кодексу системи передачі та просило здійснити перерахунок і повернути безпідставно сплачені кошти за передачу електричної енергії за попередні періоди, а саме: за січень 2020 року - 506 666, 16 грн; за лютий 2020 року - 71 981, 28 грн; за серпень 2020 року - 49 006, 92 грн. (т.1 а.с. 23-24). Листом № 01/37844 від 20.10.2020 відповідач повідомив позивача, що у НЕК «УКРЕНЕРГО» відсутні підстави для проведення перерахунку наданих у січні, лютому та серпні 2020 послуг з передачі електричної енергії та задоволення вимог щодо повернення коштів. (т.1 а.с. 22). Спір виник через те, що позивач не погоджується із діями відповідача щодо включення до рахунків на оплату послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, оскільки такі послуги відповідачем не надаються, що суперечить умовам укладеного між сторонами Договору та приписам чинного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 31 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі по тексту - Закон) оператором системи передачі є суб`єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії. Ліцензія на провадження діяльності з передачі електричної енергії видається після прийняття остаточного рішення про сертифікацію оператора системи передачі відповідно до цього Закону. Організаційно-правовою формою оператора системи передачі є акціонерне товариство. Державі належать 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі оператора системи передачі, які не підлягають приватизації або відчуженню в інший спосіб. Згідно із положеннями ст. 54 Закону господарська діяльність з перепродажу електричної енергії (трейдерська діяльність) на ринку електричної енергії підлягає ліцензуванню у разі відсутності у суб`єкта господарювання інших ліцензій, обов`язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії. Трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу. У ст. 55 Закону визначено, зокрема, трейдери мають право купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами. Згідно із ч. 2 вказаної норми трейдери зобов`язані: 1) дотримуватися ліцензійних умов провадження господарської діяльності з трейдерської діяльності та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії; 2) укладати договори, обов`язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів; 3) надавати повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, зокрема імпортованої та експортованої електричної енергії, у порядку, визначеному правилами ринку; 4) нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії відповідно до правил ринку; 5) сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії; 6) надавати Регулятору інформацію, необхідну для здійснення ним функцій і повноважень, встановлених законодавством. У відповідності до ст. 4 Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про надання послуг з передачі. Передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону). Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 57 Закону електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами. Згідно з абз 2 п. 1.3.5. «Правила ринку», затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (далі по тексту - Правила ринку), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі - Правила ринку). Згідно з приписами п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором. Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Станом на час укладення сторонами Договору типова форма такого договору містилася у Додатку 6 до КСП, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов`язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури. Суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону). Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства. Судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду судового рішення у даній справі було зупинено апеляційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №910/9627/20, яка є подібною із даною справою. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.04 2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій чи аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 27.03.2018 №910/17999/16, від 25.04.2018 №910/24257/16 вказала, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Верховний Суд також зазначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). Так, у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних правових висновків щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства: «Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України «Про міжнародні договори України», статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. 24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про ЕС (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв`язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі. Згідно зі статтею 3 Договору про ЕС для цілей статті 2 Договору діяльність ЕС охоплює: a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у розділі II Договору про ЕС, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як описано в розділі II Договору про ЕС; b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в розділі III Договору про ЕС; c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як описано в розділі IV Договору про ЕС. Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення. При цьому, за статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, «нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики» для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії. Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі. Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов`язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності. Таким чином, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов`язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі. Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру. Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров`я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами. Наведена норма є обов`язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України». На рівні національних нормативно-правових актів правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон про РЕ. Абзацом другим частини першої статті 2 цього Закону передбачено, що на виконання зобов`язань України за Договором про ЕС та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури. Абзацом другим частини шостої статті 2 Закону про РЕ передбачено, що кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства. Згідно з частиною одинадцятою статті 2 Закону про РЕ суб`єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті. За статтею 67 Договору про ЕС Секретаріат, зокрема, спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, а також може виконувати інші завдання, покладені на нього цим Договором або процедурним актом Ради Міністрів, за винятком повноваження вживати заходів, а також приймає процедурні акти. Стосовно передбаченої частиною одинадцятою статті 2 Закону про РЕ необхідності врахування практики Секретаріату ЕС щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 звертає увагу на таке. З проаналізованих вище положень Договору про ЕС видно, що Секретаріат ЕС не наділено повноваженнями органу правозастосування стосовно Сторін Договору про ЕС, тому мова не йде про застосування чи врахування його правозастосовної практики. Натомість, зважаючи на те, що за приписами пункту b) статті 67 Договору про ЕС Секретаріат спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов`язань Раді Міністрів, значення мають висновки Секретаріату, які містять оцінку виконання Сторонами Договору своїх зобов`язань за ним. Те, що наведеною вище нормою передбачено подання Секретаріатом щорічних звітів Раді Міністрів, не означає, що його офіційні висновки, оформлені іншим чином, ніж щорічний звіт, не можуть бути взяті до уваги з метою встановлення змісту актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ, та застосування положень Договору про ЕС судами у цій справі. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до статті 94 Договору про ЕС його інституції (до яких Розділом V Договору віднесено також Секретаріат) тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому Договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду (Європейський Суд як він поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону про РЕ) чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств (актуальна назва Загальний Суд, як він також поіменований у частині одинадцятій статті 2 Закону про РЕ). Закон про РЕ покладає на суди обов`язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду ЄС (Європейського Суду, Загального Суду), прецедентне право якого також є обов`язковим для Секретаріату ЕС. Водночас Верховний Суд, розглядаючи складом колегії Касаційного адміністративного суду справу № 640/3041/20, у своїй постанові від 08.09.2021 дійшов висновку, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, яке застосовується адміністративним судом в розумінні статті 9 Конституції України та статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія вказала, що Суд ЄС діє лише в межах правової системи Європейського Союзу. При цьому, Верховний Суд бере до уваги, що, враховуючи європейський напрямок розвитку України, а також початок дії Угоди про асоціацію, правові позиції, сформульовані у рішеннях Європейського суду справедливості (Суду ЄС), можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація, міркування стосовно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з усталеними стандартами правової системи Європейського Союзу, однак не як правова основа (джерело права) врегулювання відносин, стосовно яких виник спір. До того ж, Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic стосувалось країни-члена Європейського Союзу та правовідносин, які не є релевантними правовідносинам у розглянутій колегією справі. Видається, що колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 640/3041/20 у своєму висновку про те, що Рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic не є джерелом права, виходила з того, що у вузькому формально-юридичному значенні джерело права розуміється як сукупність способів об`єктивації волі суб`єктів правотворчості. Водночас у ширшому розумінні джерела права охоплюють зовнішнє вираження правових норм, а також положень, що дозволяють встановити зміст права. Так, саме у цьому значенні практика ЄСПЛ є джерелом права, яке дозволяє встановити зміст прав і свобод, визначених у Конвенції і протоколах до неї, хоча як джерело права вона окремо визначена у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 11 ГПК України. Власне, сам ЄСПЛ неодноразово підкреслював саме таке значення своїх рішень. Так, у справі Opuz v. Turkey, No 33401/02, рішення від 09.06.2009 (§ 163), відзначаючи свою роль у перевірці вжиття національними органами всіх розумних заходів для уникнення порушення конвенційного права, ЄСПЛ відзначив: «Здійснюючи цю перевірку та враховуючи, що Суд надає остаточне авторитетне тлумачення прав і свобод, визначених у Розділі I Конвенції, Суд розгляне, чи в достатній мірі національні органи врахували принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав». У справі Ireland v. the United Kingdom, no. 5310/71, рішення від 18.01.1978 (§ 154), ЄСПЛ відзначив: «Рішення Суду фактично служать не тільки для вирішення тих справ, які передані на розгляд Суду, а й, у більш загальному вигляді, для прояснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, тим самим сприяючи дотриманню державами зобов`язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони». Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 вважає необґрунтованими доводи Скаржника (підпункти 4.17-4.20, 4.22) про відсутність у судів першої та апеляційної інстанцій підстав для посилання на рішення Суду ЄС у справі FENS vs Slovak Republic як таке, що не є джерелом права, оскільки за змістом положень наведених вище норм законодавства відповідна релевантна практика Суду ЄС має братися до уваги, у тому числі судами. А твердження про те, що відповідно до статей 28, 30 Договору про ЄС заборонено накладати митні збори саме між державами-членами ЄС спростовуються з огляду на положення статті 41 Договору про ЕС, щодо тлумачення якої надав висновки Секретаріат ЕС». Так, відповідно до позиції суду Європейського союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, встановлено, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні. За приписами ст. 302 ГПК України справи, як містять виключну правову проблему, передаються на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. З огляду на вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду, які за приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, та положень вищезазначених норм суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов`язання України та спростовує доводи апелянта про те, що висновки Суду Європейського Союзу по суті не стосуються даної справи, адже оплата послуги з передачі не є митом чи будь-яким іншим платежем, що накладається на вивезення товарів і запроваджений у зв`язку з вивезенням товарів на іншу територію, а є оплатою, яка сплачується у повній мірі за однаковим тарифом усіма користувачами, що отримують послугу з передачі електричної енергії, незалежно від того, чи здійснюють вони експорт. Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути. Таким способом може бути припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)). Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача із претензією від 19.10.2020 №01/37717 щодо сплати заборгованості за Договором. (т. 1 а.с. 83-85). За приписами Правил ринку, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Переддефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин: 1) учасник ринку до 18:00 робочого дня, наступного за днем, коли він отримав через систему управління ринком платіжний документ від АР, не здійснив відповідну оплату; 2) учасник ринку, який є СВБ, не надавав, не підтримував, не збільшував та не поновлював фінансові гарантії в необхідному обсязі відповідно до розділу VI цих Правил. При набутті статусу «Переддефолтний» АР на період існування такого статусу: 1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Переддефолтний»; 2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Переддефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; 3) призупиняє реєстрацію ДД щодо продажу електричної енергії учасником ринку; 4) кожного дня (о 18:00) скасовує реєстрацію ДД щодо продажу електричної енергії на післязавтра; 5) використовує фінансові гарантії, що надаються учасником ринку, для покриття його заборгованості перед ОСП; 6) установлює нульовий максимальний обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; 7) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу «Переддефолтний» кожного банківського дня (о 12:00) направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець), розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії. При набутті статусу «Переддефолтний» такий статус для учасника ринку триває в разі настання принаймні однієї з обставин, передбачених пунктом 1.7.1 цієї глави. В іншому випадку статус «Переддефолтний» анулюється, про що АР повинен повідомити учасника ринку і Регулятора. Учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Дефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин: 1) тривалість статусу «Переддефолтний» для учасника ринку становить більше двох робочих днів; 2) судом прийнято рішення про визнання учасника ринку банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або учасником ринку або його уповноваженими органами прийнято рішення про ліквідацію учасника ринку; 3) у випадку анулювання ліцензії учасника ринку. На період існування статусу «Дефолтний» АР вживає до такого учасника ринку такі заходи: 1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»; 2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; 3) зупиняє майбутні та скасовує діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; 4) установлює нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; 5) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку; 6) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу «Дефолтний» кожного банківського дня о 12:00 направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець) та кінцевий розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії. Вчинення до учасника ринку будь-яких дій з боку АР відповідно до цього пункту не впливає та не змінює відповідальність такого учасника ринку відповідно до цих Правил, що означає, що учасник ринку із статусом «Дефолтний» несе відповідальність за сплату всіх сум (у тому числі податків), що необхідно сплатити відповідно до цих Правил. Учасник ринку втрачає статус «Дефолтний» після припинення дії договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що укладений між ним та ОСП. Після повідомлення учасника ринку про набуття ним статусу «Дефолтний» АР повідомляє: 1) СВБ такого учасника ринку з метою вжиття нею відповідних заходів щодо цього учасника ринку, передбачених положеннями договору між СВБ та учасником ринку; 2) контрагентів учасника ринку в рамках ДД з метою вжиття відповідних заходів, що визначені їх ДД (п.п. 1.7.1-1.7.6 глави 1.7 розділу І Правил ринку). Таким чином, позивач з метою недопущення присвоєння йому статусу «Переддефолтний» у зв`язку із несплатою заборгованості, що в подальшому призведе до присвоєння йому статусу «Дефолтний» із встановленням обмежень щодо діяльності на ринку електроенергії, сплатив на користь позивача 715 578,54 грн за послуги з передачі електричної енергії при експортних операціях. Позивач звернувся до суду із позовною вимогою про зобов`язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Враховуючи встановлене судом неправомірне нарахування відповідачем позивачу послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту, оскільки таке нарахування не передбачено ані умовами Договору, ані приписами законодавства України та є порушенням міжнародних зобов`язань України у сфері енергетики, вимога про зобов`язання відповідача припинити таке порушення - нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, є належним способом захисту, який спрямований на захист порушених прав та обов`язків позивача, за захистом яких він звернувся до суду, поновлення таких прав та обов`язків, надає позивачу право на компенсацію витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав. При цьому такий спосіб захист є ефективним, оскільки призведе до дійсного захисту прав та інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Правовий висновок щодо правильності обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача припинити дії щодо нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору при здійсненні експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20. Доводи апелянта про те, що така вимога не стосується минулих періодів нарахування плати, а саме спірних актів приймання-передачі електричної енергії, які є предметом позову, та спрямована на заборону відповідачу вчиняти певні дії на майбутнє, судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, так як таке твердження не спростовує неправомірність нарахування відповідачем плати за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту, так як наслідок порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Крім того, позивачем надано суду платіжні доручення: №2038 від 25.05.2020 на суму 578 647,44 грн, №2396 від 11 вересня 2020 на суму 49 006,92 грн, №2538 від 22 жовтня 2020 на суму 87 924,18 грн на підтвердження сплати грошових коштів на спірну суму, вказані платіжні доручення містять призначення платежу: «за послуги передачі електричної енергії згідно Договору № 0617-02024 від 30.05.2019». Вказані обставини сторонами не оспорюються. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна, що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, від 15.05.2019 у справі № 924/811/18. Водночас судом першої інстанції встановлено, що нарахування відповідачем сплачених позивачем сум не передбачені умовами, укладеного між сторонами Договору, та відповідно були нараховані безпідставно, всупереч умов Договору та норм чинного законодавства України, у тому числі міжнародного (ратифікованого Україною). Оплата була здійснена позивачем з метою уникнення негативних наслідків, передбачених Привалами ринку у разі наявності заборгованості за Договором. Таким чином, у позивача на підставі Договору був відсутній обов`язок сплачувати кошти у розмірі 715 578,54 грн, а тому такі грошові кошти є набутими відповідачем безпідставно та підлягають поверненню. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду №910/6611/19 від 03.03.2020, №904/4018/19 від 10.06.2020. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Посилання апелянта на роз`яснення НКРЕКП від 02.10.2019 №10479/17.2.1/7-19 також не заслуговують на увагу, оскільки вказаний лист містить виклад положень Закону та Кодексу системи передачі, а також висновки стосовно оплатності послуг з передачі електроенергії при її експорті та імпорті, та не відноситься до обставин даної справи і не може бути оцінений судом як доказ. Згідно ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову. Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. В п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 у справі №910/18400/20 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача). Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №910/18400/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

4. Матеріали справи №910/18400/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано суддями 13.03.2023 у зв`язку із перебуванням головуючого судді Владимиренко С.В. на лікарняному з 06.03.2023 по 10.03.2023, судді Ходаківської І.П. у відпустці з 02.03.2023 по 10.03.2023, судді Демидової А.М. у відпустці з 06.03.2023 по 10.03.2023. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді І.П. Ходаківська А.М. Демидова