Постанова 4873 № 927/238/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" січня 2023 р. Справа№ 927/238/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Яковлєва М.Л. Тарасенко К.В. при секретарі Токаревій А.Г. за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 25.01.2023. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22 (суддя Сидоренко А.С., повний текст рішення складено та підписано 12.08.2022) за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Плисківська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення власності на земельну ділянку ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення власності на земельну ділянку. В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що на його думку, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області є таким, що прийнятий всупереч вимогам Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України в результаті беззастережної передачі ділянки місцевій громаді для цілей товарного сільськогосподарського виробництва без попереднього проведення археологічних досліджень та вилучення предмету охорони; як наслідок - спірний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є перешкодою для реалізації державою речових прав на відповідний об`єкт. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 позов заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення власності на земельну ділянку задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18- сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 7,9823га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144. Скасовано рішення державного реєстратора Плисківської сільської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 48218327 від 13.08.2019, про державну реєстрацію права комунальної власності Плисківської сільської ради на земельну ділянку площею 7,9823 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2144,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1893078874208, номер запису про право власності 32799826 та припинити право комунальної власності Плисківської сільської ради (код 04414885) на земельну ділянку площею 7,9823 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2144, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1893078874208. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 962,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у комунальну власність Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади земельної ділянки площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144 прийнятий усупереч вимог Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Водночас, похідні вимоги позивача щодо скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно, за висновком суду першої інстанції, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Не погодившись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Ніжинської окружної прокуратури. Скаржник вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення суду порушено норми матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - у даному випадку переважному застосуванню підлягають положення Земельного кодексу України, а Закон України «Про охорону культурної спадщини» не є спеціальним нормативним актом у галузі регулювання земельних відносин; - підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави відсутні; - оскаржуваний наказ є законним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а позов не містить належних доказів того, що межі земельної ділянки накладаються на межі поселення «Рудка-1» . 16.08.2022 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л., Куксов В.В. На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №927/238/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 22.08.2022 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Чернігівської області надіслати матеріали справи №927/238/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду. 13.09.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 у справі №9927/238/22 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги. Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 03.10.2022 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3125/22 від 04.10.2022, відповідно до рішення зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022, з метою дотримання передбачених законом процесуальних строків розгляду вищевказаної справи, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі №927/238/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої призначено на 06.12.2022. 31.10.2022 до канцелярії суду від Чернігівської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, яку просить суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують позиції прокурора, матеріалів справи та висновків суду першої інстанції. 03.11.2022 до канцелярії суду від Ніжинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, яку просить суд залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи, що позиція відповідача щодо звернення прокуратури з даним позовом є безпідставною, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків першої інстанції. 08.11.2022 до канцелярії суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проведення якої доручити Чернігівському апеляційному суду, а також пояснення у справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 клопотання Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено. У зв`язку із вiдсутнiстю енергопостачання в приміщені суду 06.12.2022 року, у зв`язку з чим, серверне обладнання та локальна обчислювальна мережа Пiвнiчного апеляційного господарського суду, що розташовані по вул. Шолуденка, 1, м. Київ, не працювали, тому розгляд апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22 не відбувся. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 призначено справу до розгляду на 25.01.2023. 23.01.2023 до канцелярії суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надійшли пояснення у справі, які містять клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. У судове засідання 25.01.2023 з`явився прокурор, який надав пояснення, в яких заперечив щодо доводів апеляційної скаргу та просив суд залишити її без задоволення. Інші учасники справи до суду не з`явились, про причини неявки не повідомили. При цьому, колегією суддів враховано подану скаржником заяву про розгляд справи без участі його представника. Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану справу за відсутності представників інших учасників справи за наявними у справі матеріалами. Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як було зазначено вище, заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації. При цьому, відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в поданій до суду апеляційній скарзі ставить під сумнів наявність у прокурора достатніх правових підстав для представництва інтересів держави в межах наявного спору в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, оскільки вважає, що вказаний орган не повноважний на звернення до суду з цим позовом. Перевіряючи наведені доводи щодо звернення прокурора з даним позовом, судова колегія зазначає наступне. Постановою Верховної Ради України від 17.07.2020р. № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів», утворено у Чернігівській області Ніжинський район (з адміністративним центром у місті Ніжин) у складі територій Батуринської міської, Бахмацької міської, Бобровицької міської, Борзнянської міської, Вертіївської сільської, Височанської сільської, Дмитрівської селищної, Комарівської сільської, Крутівської сільської, Лосинівської селищної, Макіївської сільської, Мринської сільської, Ніжинської міської, Новобасанської сільської, Носівської міської, Плисківської сільської, Талалаївської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України (п.п. 25 п. 1). Ліквідовано у Чернігівській області: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городнянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сновський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський райони (п.п. 25 п. 3). Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4). Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII). Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави. Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи «Delcourtv.Belgium», «Belletv.France»). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду. Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес. Випадки протиправного відчуження земель історико-культурного призначення з державної власності порушують інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України права вільно розпоряджатися таким майном через уповноважений орган виконавчої влади і є підставою для застосування органами прокуратури заходів цивільно-правого характеру. У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах. Згідно з пунктом 4, підпунктом 66 пункту 5 Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 17.03.2020 №160, основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області. Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює контроль за виконанням Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини в частині охорони пам`яток археології, історії та монументального мистецтва. За змістом підпунктів 67, 70, 71, 74, 75, 76, 78, 83, 84, 88 пункту 5 Положення, Департамент забезпечує охорону об`єктів культурної спадщини, захист історико-культурного середовища, організацію роботи з обліку, охорони, дослідження, використання та популяризації культурної спадщини в частині пам`яток археології, історії та монументального мистецтва; здійснює контроль за укладенням охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини; організовує та координує роботи з визначення меж територій пам`яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони; проводить обстеження об`єктів культурної спадщини щодо дотримання вимог їх охорони та використання; інформує центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу пошкодження, руйнування пам`яток, що знаходяться на території області; призначає відповідні охоронні заходи на пам`ятки місцевого значення та їх територіях у разі виникнення загрози їхнього руйнування, пошкодження внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; готує пропозиції для подання центральному органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини про занесення (вилучення) об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення відповідних змін до нього; про занесення відповідних територій до Списку історичних населених місць України та Списку охоронюваних археологічних територій України; погоджує проекти (технічну документацію) із землеустрою відведення земельних ділянок; погоджує відчуження або передачу пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування чи управління; надає довідки щодо можливості викупу земельних ділянок тощо. Відповідно до пункту 15 Положення, Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби та інші реквізити. Отже, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як орган державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області та в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити вимоги щодо усунення таких правопорушень. Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації, реагуючи на запити прокуратури від 25.11.2021 №5286вих-21, від 10.12.2021 №5620вих-21, від 23.12.2021 №5966вих-21, листами від 29.11.2021 №15-3582/8, від 17.12.2021 №15-3830/8, від 28.12.2021 №15-3951/8 повідомляв Ніжинську окружну прокуратуру про те, що є проінформованим про вчинене порушення. У досудовому порядку Департамент у листах від 14.01.2020 №15-151/8, від 23.01.2020 №15-264/8, від 04.03.2021 №15-722/8 звертав увагу Плисківської селищної ради на наявність порушень, що мають бути усунуті. Однак, Департаментом не вжито ефективні заходи, спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у власність держави. Судом перевірено, що на виконання приписів частини 4 статті Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом від 09.02.2022 №928вих-22, перед зверненням до суду, попередив Департамент про скерування відповідного позову. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2). Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про невжиття Департаментом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, а відтак і про його бездіяльність. Про наведене свідчать наявні матеріали справи, а скаржником вказаного належним чином не спростовано. У даному випадку «нездійснення захисту» полягає в тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень - Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської облдержадміністрації за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, до суду не звертався, незважаючи на очевидний характер порушень та обізнаність про них. Відтак, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Департаменту. При цьому, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу з позовом свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки. Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації є компетентним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та відхиляє доводи скаржника про відсутність у нього таких повноважень. Щодо заявлених позовних вимог. Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології» від 23.03.1992 №66 взято під державну охорону пам`ятки археології, розташовані на території області, зокрема в Борзнянському районі, поселення «Рудка-І», ІІ тис. до н.е., що розташована в с. Плиски, Плисківська сільська рада, 3 км на південний схід від МТФ с. Плиски, 1 км нижче за течією с. Шевченка, на пр. бер. р. Рудка. Перелічені пам`ятки археології паспортизовані у 1992 році. Згідно з паспортом на пам`ятку археології поселення «Рудка-І», виданого 01.09.1992 (№3628), поселення розташовано за 3 км на схід від МТФ с. Плиски, на правому березі річки Рудка, за 1 км нижче за течію від с. Шевченка, Бахмацького району. Поселення займає підвищену ділянку берега, розташовану між річкою та низовиною , яка обмежує поселення з півночі та сходу. Товщина культурного шару 0,3 м, площа поселення 1,5 га. Підйомний матеріал складає кераміка епохи бронзи та давньоруська ХІІ - ХІІІ століття н.е. Археологічна пам`ятка нанесена на карту землекористування до проєкту роздержавлення земель КСП «ХХІІ партз`їзд» у 1993 році, із зазначенням її площі та номеру згідно державного обліку, зокрема, щодо пам`ятки археології поселення Рудка-І (№3628). При цьому, виходячи з умовних позначень, нанесених на карту землекористування до проєкту роздержавлення земель КСП «ХХІІ партз`їзд» земельні ділянки, на яких розміщена вказана пам`ятка археології, віднесено до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню. Відповідно до облікової картки пам`ятки археології місцевого значення поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст. її площа складає 1,5 га. Пам`ятка археології місцевого значення розташована за 3 км на схід від МТФ с. Плиски, на правому березі річки Рудка, за 1 км нижче за течією від с. Шевченка Бахмацького району, поселення займає підвищену ділянку берега, розташовану між річкою та низовиною, яка обмежує поселення з півночі та сходу. Товщина культурного шару 0,3 м. Виходячи із технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської сільської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 № 899 (у редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017), виготовленої Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» у 2018 році на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, встановлено наявність у межах об`єкта інвентаризації, земельної ділянки площею 7,9823 га (Плисківська сільська рада), обмеження (обтяження) у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини. Департамент культури і туризму національностей та релігій Чернігівської ОДА при погодженні даної технічної документації із землеустрою, в довідці № 120-П від 14.05.2018 указував, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Плисківської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області, площею 7,9823 га, розташована пам`ятка археології місцевого значення: поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст. (№3628-Чр, взято на облік за рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66), відносно якої у обов`язковому порядку мають бути укладені охоронні договори на пам`ятки археології. Крім того, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА при погоджені технічної документації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-10008/14-18-сг від 21.12.2018 передано Плисківській сільській раді Борзнянського району Чернігівської області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4416,4608 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки. На виконання виданого наказу, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківською сільською радою 21.12.2018 підписано акт приймання - передачі земельних ділянок із державної у комунальну власність згідно з додатком. Відповідно до вказаного додатку, під № 113 відчужено на користь Плисківської територіальної громади земельну ділянку земель запасу площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144, яка розташована на території Плисківської сільської ради Чернігівського району. У графі «Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки» вказано - Охоронна зона навколо об`єкту культурної спадщини, площа, на яку поширюється обмеження 7,9823 га. Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 296214842, державним реєстратором Плисківської сільської ради Чернігівської області Безручко С.А. прийнято рішення індексний номер № 48218327 від 13.08.2019 про державну реєстрацію за Плисківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144 про що вчинено запис про право власності від 08.08.2019 № 32799826, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1893078874208. В обгрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка площею 7,9823 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2144, що розташована на території Плисківської сільської ради, належить до об`єктів обмежених у цивільному обороті та може перебувати виключно в державній власності, оскільки в межах цієї земельної ділянки знаходяться пам`ятки археології місцевого значення, а саме: поселення «Рудка-1», що взята на облік згідно рішення Виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №

66. У зв`язку з цим, за твердженням прокурора, наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», у частині передачі у власність Плисківської сільської ради спірної земельної ділянки, є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку. Інша заявлена вимога щодо скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно є похідною. Як на правову підставу позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18сг «Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність», у частині вибуття з державної власності земельної ділянки площею 7,9823 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2144, прокурор посилається на порушення норм Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи учасників справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику в сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, в сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Згідно з постановою КМУ від 14.01.2015 №5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області є територіальним органом Держгеокадастру, який відповідно до установчих документів реалізує повноваження Держгеокадастру на території Чернігівської області, зокрема до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Чернігівської області. За частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Чернігівської області. Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області має право передавати у власність або в користування землі державної власності сільськогосподарського призначення на території Чернігівської області в порядку, визначеному чинним законодавством. Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. За приписами статті 791 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. З матеріалів справи вбачається, що під час розроблення ДП «Центр Державного земельного кадастру» (Київська філія) на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, в 2018 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Плисківської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 7,9823 га (якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 7420886000:02:000:2144) наявне обмеження в використанні в вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини. Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, погоджуючи дану технічну документацію із землеустрою, у довідці від 14.05.2018 №120-П звертав увагу, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Плисківської ОТГ Борзнянського району Чернігівської області, площею 7,9823 га, розташована пам`ятка археології місцевого значення: поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст. (№3628-Чр, взято на облік за рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66). Департамент указував, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. Згідно з листами від 29.11.2021, 17.12.2021, 28.12.2021, а також відповідно до наданих матеріалів Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації облікової картки об`єкту культурної спадщини, схем-планами розташування пам`ятки культурної спадщини поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст., земельна ділянка площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144, картою землекористування, сформованою у складі графічної частини Плану роздержавлення КСП «XXII партз`їзд», відноситься до земель історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст., охоронний № 3628-Чр. Відповідно до частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. За приписами статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Суб`єктом права на землі державної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади. Виходячи зі змісту статей 53, 54 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу), до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ. Законом №1805-ІІІ передбачено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. За змістом статті 1 Закону №1805-ІІІ, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації. Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Судом перевірено та встановлено, що пам`ятки археології: поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст., взято на державний облік на підставі рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 №

66. Паспортизацію пам`ятників історії та культури СРСР (пам`ятки археології) проведено в липні - вересні 1992 року (№3628-Чр). Пам`ятки археології нанесено на карту землекористування до проекту роздержавлення земель КСП «XXII партз`їзд», у 1993 році, із зазначенням порядкового номеру згідно державного обліку (№3628-Чр), при цьому, виходячи з умовних позначень, нанесених на карту, земельні ділянки на яких розміщено пам`ятки археології, віднесено до земель історико-культурного призначення, що належать до державного фонду та не підлягають розпаюванню. При розгляді справи в суді першої інстанції судом було оглянуто оригінал карти землевпорядкування до проекту роздержавлення земель «XXII партз`їзд» у 1993 році території Плиськівської сільської ради, яка була надана Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області (вказане наведене в оскаржуваному рішенні суду). Статтею 6 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 №3600-IX (діючого на день прийняття рішення про взяття на державний облік пам`яток археології та їх паспортизацію) до пам`яток археології віднесено городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскальні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів. Згідно статті 8 цього Закону виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР. Таким чином, зазначені пам`ятки були і є пам`ятками культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», а спірні земельні ділянки, на яких розміщені пам`ятки, є землями історико-культурного призначення. Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ урегульовано питання суб`єктів права власності на пам`ятки. Зокрема згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У свою чергу частина 6 цієї статті визначає, що землі на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою. Згідно зі ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель. Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Як правильно встановлено судом першої інстанції, на земельній ділянці площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144 знаходяться об`єкти культурної спадщини, пам`ятки археології: поселення «Рудка-1», II тис. до н. е., ХІІ-ХІІІ ст, взяті на державний облік згідно рішення виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, на підставі положень діючого на той час законодавства. У зв`язку з вказаним, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що земельна ділянка площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144 протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності. Заперечуючи проти наведених висновків суду, скаржник зокрема зазначає, що в даному випадку переважному застосуванню підлягають положення Земельного кодексу України, а Закон України «Про охорону культурної спадщини» не є спеціальним нормативним актом у галузі регулювання земельних відносин. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним законодавчим актом по відношенню до Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (набув чинності 01.01.2002). При цьому, частина 1 статті 54 Земельного кодексу України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщенні пам`ятки археології перебувають виключно в державній власності. Отже, колегія суддів наголошує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту - Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ, а тому відповідні доводи апелянта судом відхиляються як необґрунтовані. Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 Господарського кодексу України. За частинами 1 та 2 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Виходячи з вищевикладеного в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у комунальну власність Плисківської сільської об`єднаної територіальної громади земельної ділянки площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144 прийнятий усупереч вимог Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини», порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді для ведення фермерського господарства. Отже, позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у комунальну власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144 є обґрунтованою, відповідачем належними та допустимими доказами не спростованою, а тому підлягає задоволенню. При цьому, колегія суддів враховує, що заявлені прокурором вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер № 48218327 від 13.08.2019, номер запису про право власності № 32799826, припинення за Плисківською сільською радою Борзнянського району Чернігівської області (код 04414885) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на земельну ділянку площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1893078874208 - є похідними. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до положень частини 3 статті 26 цього Закону (в редакції на момент звернення прокурора з позовом до суду) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав на майно, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №906/516/19. Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимога про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно, є правомірною та такою, що підлягає задоволенню. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц). Як правильно зазначив суд першої інстанції, у даному випадку прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (органу, який не уповноважений розпоряджатися землями), вибрав належний спосіб захисту, оскільки задоволення вимоги про скасування акту індивідуальної дії (наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 №25-10008/14-18-сг) разом з похідною вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності та припинення цього права, забезпечує відновлення прав держави на земельну ділянку площею 7,9823 га кадастровий номер 7420886000:02:000:2144. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18). За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Підсумовуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано. Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі №927/238/22. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі №927/238/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі №927/238/22 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.08.2022 у справі № 927/238/22 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 927/238/22 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 21.02.2023. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді М.Л. Яковлєв К.В. Тарасенко