Постанова 4824 № 761/44973/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження №22-ц/824/9276/2022 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 грудня 2022року місто Київ справа №761/44973/19 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Багдашкіної Світлани Михайлівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Янченко А.В., повний текст рішення складено 14 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідачів, в якому просив: стягнути з ГУ Державної казначейської служби України у Київській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду в розмірі 200000 грн., судовий збір в розмірі 3000 грн., а також понесені судові витрати на проведення психологічної експертизи в розмірі 25000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що 10 червня 2018 року працівниками поліції було винесено постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі серії НК №822248 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП та складено протокол про адміністративне правопорушення серіїї БД №358283 від 10 червня 2018 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2018 року у справі №369/7557/18 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення і піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 10200 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік та стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 352,40 грн. Вказував, що постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у справі №369/7557/18 постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП скасовано, а провадження по справі щодо нього закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначав, що справу про адміністративне правопорушення №369/7557/18 щодо нього було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, що на думку позивача свідчить про незаконність складення щодо нього протоколу Начальником сектора №3 Вишнівського відділення поліції Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області майором поліції ОСОБА_3, а постанову скасовано, що в силу приписів п.2 ч.1 ст.1, п.4 ч.1 ст.2, п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» породжує виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди. Посилався на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2019 року у справі №369/15335/18 постанову в справі про адміністративне правопорушення №НК 822248 видану 10 червня 2018 року Департаментом патрульної поліції Управління патрульної поліції Києво-Святошинського відділу поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП було скасовано. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі №369/15335/18 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2019 року у справі № 369/15335/18 залишено без змін. Вказана вище постанова набрала законної сили та не була оскаржена в касаційному порядку. Вказував, що 29 листопада 2018 року представником позивача було подано до ГУ НП в Київській області скаргу з вимогою провести службове розслідування з приводу правомірності дій начальника сектора №3 Вишнівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київської області майора поліції ОСОБА_3 , якого було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог службової дисципліни, що виразилось у неправомірному винесенні оскаржуваної постанови та протоколу. Зазначав, що при оскарженні вищевказаного протоколу та постанови, судами було встановлено відсутність його вини у вказаних правопорушеннях, так як позивач ніколи не керував автомобілем «ВАЗ 21140» д.н.з. НОМЕР_1 та взагалі не перебував 10 червня 2018 року о 21.30год. в місті Вишневе по вул. Чорновола. Позивач посилався на те, що він займав високі керівні посади в українських та іноземних компаніях реального сектору економіки, зокрема посаду президента ПАТ «Київстар», генерального директора ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Славутич» і ВАТ «Львівська пивоварня». Протягом 2006-2013 років неодноразово був відзначений в рейтингах найкращих топ-менеджерів України, постійно бере участь в якості спікера під час проведення бізнес конференції, є ідейним лідером та засновником ГО «Контора ПІ» (громадська організація, яка здійснює підтримку талановитих дітей та викладачів з математики). Вказував, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення стягнення вважає, що йому було завдано моральної шкоди, оскільки було спричинено моральні страждання, які зокрема полягали у переживаннях щодо розголосу факту його затримання і притягнення до адміністративної відповідальності, так як він є відомим в Україні топ-менеджером. Зазначав, що його моральні переживання були пов`язані з позбавленням можливості користуватися спеціальним правом щодо керування транспортним засобом, необхідністю доводити в суді свою невинуватість в інкримінованих правопорушеннях, які не скоював. Вважає, що в даній ситуації, працівники поліції знехтували своїми обов'язками, що призвело до порушення його права. Посилався на те, що факт завдання йому моральної шкоди підтверджується в тому числі висновком №12/08/2019-01 експерта-психолога від 25 жовтня 2019 року. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування скарги посилалася на те, що урішенні суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про те, що в обґрунтування наявності факту завдання позивачу моральної шкоди позивач посилається лише на факт необхідності звернення його до суду, що не може свідчити про реальне порушення його прав та помилково застосував до спірних правовідносин правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі №312/262/18. Вказувала, що позивач довів, що його моральні страждання виникли не лише у зв`язку з необхідністю, захищати свої права та інтереси в суді та оскаржувати неправомірні протокол та постанову, а й через низку інших негативних наслідків, які настали через неправомірні дії Головного управління Національної поліції в Київській області, однак суд першої інстанції належним чином не дослідив вказані обставини. Зазначала, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції порушив норми ст.89, ч.5 ст.263 ЦПК України, оскільки належним чином не дослідив наявні докази у справі, не з`ясував повно та всебічно обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про те, що позивач не надав доказів, які б підтверджували пережитий ним психологічний стрес, порушення нормального ходу його життя, дискомфорту, посилення душевних страждань, погіршення психологічного стану здоров'я; не довів розумності та співмірності зазначеного в позові розміру моральної шкоди з урахуванням приведених ним обґрунтувань та обставин її завдання. Посилалася на те, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги висновок експерта-психолога, оскільки з його тексту, на думку суду першої інстанції вбачається, що дане дослідження проведено спеціалістом, а не атестованим судовим експертом в цій галузі. 17 серпня 2022 року від ГУ Національної поліції в Київській області до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. 22 серпня 2022 року ГУ Державної казначейської служби України у Київській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказувало на те, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення. В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник відповідача ГУ Державної казначейської служби України - Жилін О.Ф. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення. Представник ГУ НП в Київській області - Лиманюк О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2018 року працівниками поліції було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі серії НК №822248 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП та протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 358283 від 10.06.2018 року, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.07.2018 року у справі №369/7557/18 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення і піддано його адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 10200 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік та стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 352 гривні 40 копійок. Постановою Київського апеляційного суду від 18.12.2018 року у справі №369/7557/18 постанову судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.07.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП було скасовано, а провадження по справі щодо нього закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.03.2019 року у справі №369/15335/18 постанову в справі про адміністративне правопорушення № НК 822248 видану 10.06.2018 року Департаментом патрульної поліції Управління патрульної поліції Києво-Святошинського відділу поліції про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, було скасовано. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 року у справі № 369/15335/18 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.03.2019 року у справі № 369/15335/18 було залишено без змін. Вказана вище постанова набрала законної сили. 29.11.2018 року представником позивача було подано до ГУ НП в Київській області скаргу з вимогою провести службове розслідування з приводу правомірності дій начальника сектора №3 Вишнівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київської області майора поліції ОСОБА_3, за результатми перевірки якої останнього було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог службової дисципліни, що виразилось у неправомірному винесенні оскаржуваної постанови та протоколу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення вимог позивача. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що підставою для відшкодування моральної шкоди, зокрема незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності та закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), викладений правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону №266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17 (провадження №61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання щодо нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР, є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність працівників поліції заподіяли позивачу моральну шкоду. Проте суд першої інстанції на порушення частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахував правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), відповідно до якого закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Суд першої інстанції, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №312/262/18 (провадження № 61-14401св19), не врахував, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Суд першої інстанції не врахував, що у цьому випадку підлягав застосуванню не висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), а релевантний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18). Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)). Отже, враховуючи наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, дав цим обставинам невірну правову оцінку, допустив неправильне тлумачення закону, який регулює правовідносини, що виникають між суб'єктом владних повноважень та фізичною особою у випадку незаконного притягнення останньої до адміністративної відповідальності та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Згідно висновку №12/08/2019-01 експерта-психолога, складеного 25 жовтня 2019 року, внаслідок винесення щодо ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі серії НК №822248 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а також протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №358283 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, що спричинило порушення прав ОСОБА_1 дійсно спричинені моральні страждання (моральна шкода). Грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди, спричинені ОСОБА_1 внаслідок винесення щодо нього постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі серії НК №822248 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а також протоколу про адміністративне правопорушення серії БД№358283 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, можна визначити в сумі 200000 грн. Положеннями статті 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат. Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості, тобто розмір відшкодування шкоди у цьому випадку має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Враховуючи наведені обставини, глибину та тривалість моральних страждань перенесених позивачем, що безумовнопризвело до порушення нормальних життєвих зв'язків останнього, та враховуючи заявлену до відшкодування суму за заподіяну моральну шкоду, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн. При цьому, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди 200000 грн. не відповідає вимогам розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що були наведені вище та встановлені судом. Сутність компенсації моральної шкоди як способу захисту цивільних прав полягає у покладенні на правопорушника юридичного обов`язку компенсувати потерпілому втрати немайнового характеру внаслідок душевних і фізичних страждань, спричинених порушенням його блага і прав, а головна мета такої компенсації - надання можливості потерпілій особі за її допомогою відновити втрачену душевну рівновагу, певною мірою пом`якшити заподіяні переживання. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди, в задоволенні решти вимог слід відмовити. Відповідно до ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Представник позивача просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 30000 грн. На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу, суду було надано: договір про надання правової (правничої) допомоги №20/11/2018-01 від 20 листопада 2018 року, орієнтовний розрахунок суми гонорару за надану правову (правничу) допомогу. У орієнтовному розрахунку суми гонорару за надану правову (правничу) допомогу зазначено, що адвокат Багдашкіна С.М. надає правничу допомогу ОСОБА_1 у справі про стягнення моральної шкоди наступного характеру:

1. Аналіз чинного законодавства та судової практики: 3 год. витраченого часу, вартість роботи адвоката - 6 000 грн.

2. Підготовка позовної заяви, формування позовної заяви з додатками для подання до суду: 5 год. витраченого часу, вартість роботи адвоката - 10 000 грн.

3. Ознайомлення з документами, поданими відповідачем, підготовка відповіді на відзив, направлення його копії з додатками відповідачам та подання до суду: 3 год. витраченого часу, вартість роботи адвоката - 6000 грн.

4. Участь у судових засіданнях: 4 год. витраченого часу, вартість роботи адвоката - 8 000 грн. Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що розмір витрат на правову допомогу у сумі 30000 грн. є завищеним, предмет спору у даній справі не є складним, не потребує вивчення вуликового обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області зазначав щодо врахування судом співмірності витрат на правову допомогу. Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 цього закону) . Відповідно до статті 19 Закону №5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Так, за правилами статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. Враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду у даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, а також беручи до уваги визначений законом принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, та виконаної адвокатом роботи, апеляційний суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на заявлену заявником суму у розмірі 30 000 грн. є не співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції. Колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. є обґрунтованими та співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції. За наведених обставин, враховуючи, що позов задоволено частково, на суму 20 000 грн., що у відсотковому співвідношенні до розміру заявлених вимог становить 10 %, колегія суддів приходить до висновку, що пропорційно розміру задоволених вимог, саме з Головного управління Національної поліції в Київській області, як органу, посадовими особами якого було завдано позивачу шкоду, на користь ОСОБА_1 , підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. (20 000 грн. х 10%) Крім того, з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 , пропорційно розміру задоволених вимог, слід стягнути понесені витрати на проведення психологічної експертизи, що становить 2 500 грн. (25 000 грн. х 10%). Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Багдашкіної Світлани Михайлівни - задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області, місцезнаходження: місто Київ, вул. Володимирська, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 40108616 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 витрати на проведення психологічної експертизи у розмірі 2500 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 грудня 2022 року. Головуючий: Судді: