Постанова КЦС ВС № 409/647/17

Постанова Іменем України 03 серпня 2022 року м. Київ справа № 409/647/17 провадження № 61-1058св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач), суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - дочірнє підприємство «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу дочірнього підприємства «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар» на постанову Луганського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Лозко Ю. П., Луганської В. М., у справі за позовом дочірнього підприємства «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар» до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року дочірнє підприємство «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар» (далі - ДП АПК «УкрАгроСтар») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позов мотивовано тим, що 03 жовтня 2016 року між ДП АПК «УкрАгроСтар» та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг, за умовами якого, позивач зобов`язується надати ОСОБА_1 послуги сільськогосподарською технікою та обладнанням відповідно до КВЕД, а саме послуги на посів та збір соняшника, послуги по очищенню ЗАВ-40, послуги по зберіганню насіння. Відповідачем було погоджено та підписано акт здачі-передачі робіт на суму 295 108,97 грн. Проте ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконала, на неодноразові звернення позивача відмовляється виконувати умови договору. Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 борг за надані послуги ДП АПК «УкрАгроСтар» згідно специфікації у розмірі 295 108,97 грн та судові витрати. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року у складі судді Третяка О. Г. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП АПК «УкрАгроСтар» борг за надані послуги у сумі 295 108,97 грн. Вирішено питання про судові витрати. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що 03 жовтня 2016 року між сторонами по справі було укладено та підписано договір про надання послуг позивачем на посів та збір соняшника, послуги по очищенню ЗАВ-40, послуги по зберіганню насіння. Сторони погодили та підписали акт здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року на суму 295 108,97 грн. Відповідач заборгованість за договором не сплатила. Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити борг за договором про надання послуг 02 березня 2017 року. Поясненнями свідка ОСОБА_2 підтверджено факт укладання договору про надання послуг позивачем та його виконання з боку ДП АПК «УкрАгроСтар» на суму 295 108,97 грн. Постановою Луганського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наданий позивачем акт здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року не є належним, допустимим, достовірним, достатнім доказом, підтверджуючим факт виконання робіт за договором про надання послуг від 03 жовтня 2016 року, оскільки укладеним між сторонами договором про надання послуг передбачено щомісячне складання сторонами актів про надання послуг за фактом виконаних робіт. Крім того, в акті здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року не зазначено за яким саме договором виконувались роботи. В позовній заяві позивач не виклав обставин та не надав доказів щодо виконання робіт, зазначених в специфікації до договору про надання послуг від 03 жовтня 2016 року. Позивач не надав суду доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про виконання робіт за договором про надання послуг від 03 жовтня 2016 року та обставин прийняття відповідачем виконаних робіт відповідно до умов зазначеного вище договору. Позивач, також, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин надання відповідачу послуг по зберіганню насіння за договором про надання послуг від 03 жовтня 2016 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ДП АПК «УкрАгроСтар», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Білокуракинського районного суду Луганської області. 11 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. На підставі ухвали Верховного Суду від 21 липня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів. Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 21 липня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 тавід 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відсутність у акті здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року посилання на договір між сторонами не може бути взяте до уваги як беззастережний доказ ненадання послуг відповідачу з боку позивача. Договір про надання послуг складався і був підписаний тоді, коли вже були виконані всі послуги у повному обсязі. Ненадання суду доказів щодо права на здійснення зберігання насіння не може бути беззаперечним доказом невиконання цієї послуги. Доводи інших учасників справи У лютому 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції ­­- без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суд установив, що 03 жовтня 2016 року між ДП АПК «УкрАгроСтар» та ОСОБА_1 у письмовій формі укладено договір про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги сільськогосподарською технікою, обладнанням, в порядку та на умовах, визначених у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (т. 1 а. с. 5, 6). В специфікації до договору від 03 жовтня 2016 року зазначено найменування та опис робіт, а саме: послуги по посіву та збору соняшника, послуги по очищенню ЗАВ-40, послуги по зберіганню насіння та загальна сума робіт 295 108,97 грн (т. 1 а. с. 7). Сторонами було погоджено та підписано акт здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року на суму 295 108, 97 грн (т. 1 а. с. 8). Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Аналогічний правовий висновок зазначено у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 та від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. За змістом частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У частині першій статті 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об`єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому переважно наголошується, що послуга тісно пов`язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, що споживається в процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року у справі № 361/4256/19(провадження № 61-9229св20). Встановлено, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, які виникають із договору про надання послуг, які є триваючими у виконанні. З матеріалів справи відомо, що 03 жовтня 2016 року сторони у справі підписали договір про надання послуг позивачем на посів та збір соняшника, послуги по очищенню ЗАВ-40, послуги по зберіганню насіння. Сторони погодили та підписали акт здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року на суму 295 108,97 грн. Поясненнями свідка ОСОБА_2 підтверджено факт надання послуг ДП АПК «УкрАгроСтар». У березні 2017 року позивач звертався до відповідача з вимогою (претензією про повернення боргу) сплатити борг за договором про надання послуг від 03 жовтня 2016 року (т. 1 а. с. 9-11). Суд установив, що відповідач вказану заборгованість не сплатила. Отже, з вказаного вбачається, що відповідач порушила свій обов`язок, який виник із договору про надання послуг. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позов підлягає задоволенню, оскільки з матеріалів справи відомо, що ДП АПК «УкрАгроСтар» виконало свої зобов`язання за договором про надання послугвід 03 жовтня 2016 року, а відповідач заборгованість за вказаним договором не сплатила. Відповідач в процесі розгляду справи не заперечувала факт підписання нею договору, специфікації до договору та акту здачі-прийняття робіт, як і не стверджувала, що відображені у цих документах послуги не були їй надані. Апеляційний суд переоцінив надані позивачем в суд першої інстанції докази і зробив висновок про те, що акт здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року не є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт виконання робіт за договором про надання послуг від 03 жовтня 2016 року. Проте зазначені в акті здачі-прийняття робіт від 03 жовтня 2016 року роботи відповідають переліку робіт, які визначені в специфікації до договору від 03 жовтня 2016 року, а також в матеріалах справи відсутній інший договір про надання послуг, якому б відповідав вказаний акт. Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що факт виконання робіт до моменту підписання договору (тобто до оформлення в письмовій формі правових відносин, що виникли між сторонами) сам по собі не може бути підставою для неоплати фактично виконаних робіт. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи і застосував норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції. З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судового збору Згідно з частинами першою, другою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Враховуючи те, що за результатами касаційного перегляду справи Верховним Судом рішення суду першої інстанції про задоволення позову залишено в силі, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 853,30 грн судового збору за подання касаційної скарги. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим. Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу дочірнього підприємства «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар» задовольнити. Постанову Луганського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь дочірнього підприємства «Агропромислова компанія «УкрАгроСтар» судовий збір у розмірі 8 853 (вісім тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн 30 коп. за подання касаційної скарги. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк В. А. Стрільчук