Постанова Велика Палата ВС № 105301898

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Київ Провадження № 11-84сап21 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючої Рогач Л. І., судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П. розглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20, та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст вимог скарги та її обґрунтування 1. 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ».

2. Скаржники зазначили, що оскаржуване рішення ВРП було прийнято необґрунтовано, упереджено, за відсутності складу дисциплінарного проступку, з порушенням установленої процедури та без урахування істотних обставин справи.

3. На думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в їх діях під час розгляду справи № 469/1511/16-а(провадження № К/9901/22631/18) немає складу дисциплінарного проступку, оскільки зміни судового рішення не відбулось, а відбулось лише усунення технічної помилки з метою приведення тексту судового рішення у відповідність до рішення, яке ухвалив суд, що підтверджується такими обставинами, які ВРП не взяла до уваги: - 21 листопада 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглядав справу № 469/1511/16-а в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та з урахуванням усталеної судової практики, сформованої Верховним Судом у спорах цієї ж категорії, зокрема в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 461/2128/17, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Очаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року, якими було частково задоволено позовні вимоги. Зазначене підтверджується списками судових справ, що були призначені до розгляду на 21 листопада 2019 року, з відміченими результатами розгляду справ; - фактично прийнята колегією суддів постанова у справі № 469/1511/16-а про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 03 квітня 2019 року у справах № 461/2128/17, № 127/23355/16-а, № 686/7686/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 308/13559/16-а, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17. Про зазначену судову практику колегії суддів було відомо, оскільки, зокрема, постанова Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 308/13559/16-а була ухвалена цією ж колегією суддів; - текст постанови від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а, який було підписано та направлено в Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - ЄДРСР), є наслідком технічної помилки, оскільки він суперечить рішенню, яке було фактично прийняте суддями за наслідками обговорення та голосування згідно з їх внутрішнім переконанням. Відтак зміни колегією суддів власного рішення не відбулось, оскільки відсутній факт зміни суддями їх внутрішнього переконання щодо вирішення спору. Натомість шляхом постановлення ухвали від 12 грудня 2019 року колегія суддів виправила технічну помилку в письмовому тексті постанови від 21 листопада 2019 року та привела її зміст у відповідність до того рішення, яке фактично було прийняте суддями за наслідками розгляду справи.

4. Скаржники також указали, що норми Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не містять порядку виправлення технічних помилок, тому це питання було вирішено за аналогією закону в порядку, передбаченому для виправлення описок відповідно до статті 253 цього Кодексу.

5. На переконання скаржників, висновки ВРП при обґрунтуванні вчинення суддями проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду), порушення колегією суддів принципу правової визначеності (принципу остаточності судового рішення) з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є некоректними та помилковими. Так, ВРП не врахувала, що справа № 469/1511/16-а є справою адміністративної юрисдикції, у якій відповідачами є державні органи (пенсійного фонду і казначейської служби), тобто фактично держава. Проте ані держава, ані її органи не є суб`єктами, на яких поширюються гарантії, передбачені положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), конкретизовані у прецедентній практиці ЄСПЛ.

6. Скаржники також звернули увагу на те, що оскаржуване рішення ВРП містить посилання на вчинення суддями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дисциплінарного проступку саме внаслідок фактів ухвалення постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а. Проте в порушення частини десятої статті 49 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та пункту 12.31 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, дисциплінарний орган ВРП не приймав рішення про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів щодо фактів ухвалення постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а.

7. Щодо висновків ВРП про те, що суддями вчинено дії, які підривають авторитет правосуддя, скаржники зазначили, що в ситуації, яка склалася, у пошуку балансу між необхідністю суворо слідувати нормам процесуального права та необхідністю забезпечити захист прав людини, адміністративний суд першочергово повинен стати на захист прав людини, оскільки це є основним завданням адміністративного судочинства. Відтак суд прийняв справедливе рішення, яке відповідає судовій практиці, захищає права людини та не має негативних наслідків для сторін, які не звертались із дисциплінарними скаргами на дії суддів, а тому відсутні підстави для висновку, що судді вчинили дії, які порочать звання судді. До того ж ВРП безпідставно ототожнила порушення процесуальних норм під час прийняття судового рішення з поведінкою, що свідчить про недотримання норм етики і моралі. У порушення статті 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з`їздом суддів України (далі - Кодекс суддівської етики), ВРП не встановила і не могла встановити невідповідності дій колегії суддів меті зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Навпаки, ВРП установила факт відсутності негативних наслідків дій суддів для учасників справи № 469/1511/16-а.

8. Щодо тверджень ВРП про грубе порушення колегією суддів норм процесуального права без обґрунтування суперечності такого порушення меті зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, скаржники зауважили, що «грубе порушення закону» передбачене як самостійний склад дисциплінарного проступку, який визначений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, проте настання відповідальності за таке порушення можливе виключно за умови настання істотних негативних наслідків, яких, як установила ВРП, немає.

9. Також скаржники зазначили, що оскаржуване рішення ВРП підлягає скасуванню з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, оскільки суддя ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений про засідання ВРП, яке відбулось 28 січня 2021 року, оскільки з 14 по 29 січня 2021 року перебував у відпустці за межами України, про що листом від 19 січня 2021 року було повідомлено ВРП.

10. Крім цього, скаржники стверджували, що 21 листопада 2019 року в день, коли була допущена технічна описка при виготовленні повного тексту судового рішення у справі № 496/1511/16-а, суддя ОСОБА_1 підписала електронним цифровим підписом 63 судових рішення (з них 20 рішень - як головуюча суддя), суддя ОСОБА_2 - 58 судових рішень (з них 41 рішення - як головуюча суддя), суддя ОСОБА_3 - 99 судових рішень (з них 13 рішень - як головуючий суддя). Таке навантаження є надмірним та вказує на інтенсивний характер роботи суддів на межі людських можливостей.

11. Зазначені доводи скаржників є, на їх думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення ВРП. Позиція ВРП 12. 18 червня 2021 року ВРП подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу, у якому зазначила, що її рішення від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21 прийнято повноважним складом та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, на засіданні ВРП була присутня представниця судді ОСОБА_3 - адвокат Дерманська О. С. Також в оскаржуваному рішенні ВРП містяться посилання на підстави і мотиви, з яких суддів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності; рішення ВРП належно мотивовано щодо кваліфікації дисциплінарного порушення суддів.

13. У зв`язку з викладеним ВРП просить відмовити в задоволенні скарги. Рух скарги

14. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2021 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення ВРП від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20.

15. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2021 року призначив справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на підставі положень частини третьої статті 344 КАС України.

16. Скаржники, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду їх скарги, в судове засідання 09 червня 2022 року не з`явилися, подали заяви про розгляд скарги без їх участі; скаржники підтримали скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

17. Представниця ВРП просила відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з мотивів, наведених у відзиві. Установлені судами фактичні обставини

18. Указом Президента України від 27 червня 1996 року № 484/96 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 07 червня 2001 року № 2521-ІІІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді цього ж суду безстроково. Постановою Верховної Ради України від 26 грудня 2002 року № 413-ІV «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Апеляційного суду міста Києва безстроково. Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 року № 1684-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.

19. Указом Президента України від 16 березня 2005 року № 476/2005 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено на посаду судді Богунського районного суду міста Житомира. Постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_2 обрано на посаду судді цього ж суду безстроково. Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2011 року № 3287-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_2 обрано на посаду судді Житомирського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 10 листопада 2017 року № 357/2017 «Про призначення суддів Верховного Суду» ОСОБА_2 призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд.

20. Указом Президента України від 21 червня 2006 року № 560/2006 «Про призначення суддів» ОСОБА_3 призначено на посаду судді Трускавецького міського суду Львівської області. Постановою Верховної Ради України від 07 липня 2011 року № 3619-VІ «Про обрання суддів» ОСОБА_3 обрано на посаду судді цього ж суду безстроково. Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2011 року № 4243-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_3 обрано на посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду безстроково. Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 296/2018 «Про переведення суддів» ОСОБА_3 переведено на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 07 травня 2019 року № 195/2019 «Про призначення суддів Верховного Суду» ОСОБА_3 призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційний адміністративний суд. 21. 28 грудня 2019 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_4 на дії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 під час розгляду справи № 469/1511/16-а.

22. Протоколом автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРП від 28 грудня 2019 року скаргу зареєстровано за єдиним унікальним номером М-1166/42/7-19 та передано члену Третьої Дисциплінарної палати ВРП Івановій Л. Б. для проведення перевірки.

23. У поданій скарзі зазначено, що 12 грудня 2019 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про виправлення описки, якою кардинально змінила мотивувальну та резолютивну частини постанови цього ж суду від 21 листопада 2019 року, ухваленої у справі № 469/1511/16-а. На думку скаржника, така зміна судового рішення через застосування механізму «виправлення описки» вплинула на довіру до судової влади та її авторитет. ОСОБА_4 також зазначив, що дії вказаних суддів були предметом обговорення в соціальній мережі Facebook і викликали негативні коментарі користувачів щодо діяльності Верховного Суду та правосуддя загалом, стали негативним прикладом для судів нижчих інстанцій, які зобов`язані застосовувати практику касаційного суду.

24. За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги ОСОБА_4 стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 член Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_5 склала висновок з пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо них.

25. Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 05 лютого 2020 року № 303/3дп/15-20 відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного СудуОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у зв`язку з наявністю в їхніх діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

26. Також 04 лютого 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_6 на дії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 під час розгляду справи № 469/1511/16-а.

27. Протоколом передачі справи раніше визначеному члену ВРП від 04 лютого 2020 року зазначену скаргу зареєстровано за єдиним унікальним номером М-863/0/7-20 та передано члену Третьої Дисциплінарної палати ВРП Івановій Л. Б. для проведення перевірки.

28. У поданій скарзі зазначено, що 12 грудня 2019 року колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про виправлення описки, якою фактично змінила по суті постанову від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а без будь-яких на те правових підстав, чим грубо порушила норми процесуального права та суддівської етики.

29. За результатами попередньої перевірки дисциплінарної скарги ОСОБА_6 на дії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 член Третьої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_5 склала висновок від 05 лютого 2020 року з пропозицією відкрити дисциплінарну справу щодо цих суддів та об`єднати цю дисциплінарну скаргу з дисциплінарною справою стосовно зазначених суддів, відкритою за скаргою ОСОБА_4 .

30. Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 19 лютого 2020 року № 513/3дп/15-20 відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного СудуОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за скаргою ОСОБА_6 за наявністю в діях цих суддів ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та об`єднала в одну дисциплінарну справу дві дисциплінарні скарги стосовно цих суддів, подані ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

31. Рішенням від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20 Третя Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосувала до кожного із цих суддів дисциплінарне стягнення у виді суворої догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців.

32. За результатами розгляду дисциплінарної справи Третя Дисциплінарна палата ВРП установила, що у грудні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Березанському районі Миколаївської області (далі - УПФ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

33. Позов ОСОБА_7 обґрунтовано тим, що УПФ при здійсненні нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді безпідставно не врахувало до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, період її роботи на посаді помічника прокурора, чим зменшило їй розмір щомісячного довічного грошового утримання.

34. Березанський районний суд Миколаївської області постановою від 13 лютого 2017 року у справі № 469/1511/16-а позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив частково; визнав протиправними дії УПФ щодо встановлення ОСОБА_7 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, та відмови здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі збільшенням грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язав УПФ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_7 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 12 жовтня 2016 року у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та з урахуванням збільшеного грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 01 грудня 2016 року здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням раніше проведених виплат; у разі подальшої зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зобов`язав УПФ здійснювати перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; стягнув з держави на користь ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

35. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2017 року замінив відповідача у справі - УПФ на його правонаступника - Очаківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (далі - ОУПФ).

36. Постановою від 25 травня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_7 задовольнив частково; визнав протиправними дії ОУПФ щодо встановлення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_7 у розмірі 86 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та відмови у проведенні перерахунку розміру довічного грошового утримання судді; зобов`язав ОУПФ здійснити ОСОБА_7 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 11 жовтня 2016 року № 7/1-1446/16 починаючи з 12 жовтня 2016 року з урахуванням проведених виплат; зобов`язав ОУПФ здійснити ОСОБА_7 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 02 грудня 2016 року № 7/1-1728/16 починаючи з 01 грудня 2016 року з урахуванням проведених виплат; у задоволенні решти позовних вимог відмовив. 37. 05 липня 2017 року ОУПФ звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року.

38. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 липня 2017 року касаційну скаргу залишив без руху та надав скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги, а ухвалою від 11 вересня 2017 року визнав поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОУПФ та витребував справу № 469/1511/16-а з Березанського районного суду Миколаївської області. 39. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), відповідно до якого, зокрема, КАС України викладено в новій редакції.

40. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

41. Як убачається з даних офіційного вебпорталу «Судова влада України» справа № 469/1511/16-а надійшла до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2018 року.

42. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року визначено суддю-доповідача - ОСОБА_1 та склад колегії суддів ОСОБА_1 - головуюча суддя, судді ОСОБА_8, ОСОБА_2

43. Верховний Суд ухвалою від 24 жовтня 2018 року прийняв касаційну скаргу до провадження.

44. У зв`язку із введенням судді Верховного Суду ОСОБА_8 до судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів (рішення зборів суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2019 року № 14) на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника апарату Касаційного адміністративного суду здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 469/1511/16-а між суддями.

45. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2019 року визначено суддю-доповідача - ОСОБА_1 та склад колегії суддів ОСОБА_1 - головуюча суддя, судді ОСОБА_2, ОСОБА_3

46. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду ОСОБА_1 від 20 листопада 2019 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 21 листопада 2019 року.

47. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 21 листопада 2019 року (суддя-доповідач - ОСОБА_1, судді ОСОБА_2, ОСОБА_3) здійснив заміну відповідача у справі - ОУПФ його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФ), касаційну скаргу ОУПФ задовольнив, постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовив повністю.

48. Як зазначено в постанові суду касаційної інстанції, відповідач правомірно не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботу на посаді помічника прокурора, оскільки така робота не зараховується до стажу роботи на посаді судді згідно із законом, чинним на час виходу судді у відставку. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що пункт 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), яким передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом, та на який послався апеляційний суд, у спірних правовідносинах не застосовується, оскільки така редакція була чинною до 28 березня 2015 року. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Постанова зазначеного змісту була підписана суддями, внесена до ЄДРСР і надіслана сторонам. 49. 02 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_7 про виправлення описки, у якій позивачка просила виправити описку в резолютивній частині постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та залишити касаційну скаргу ОУПФ без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року - без змін. При цьому ОСОБА_7 послалась на те, що під час ухвалення постанови від 21 листопада 2019 року колегія суддів відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї самої палати та у складі колегії суддів з іншої палати, оскільки в інших справах судом касаційної інстанції прийняті рішення про залишення касаційних скарг управлінь Пенсійного фонду України без задоволення, а рішення судів щодо задоволення позовів про зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, періоду перебування на прокурорських посадах залишені без змін.

50. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 грудня 2019 року (суддя-доповідач - ОСОБА_1, судді ОСОБА_2, ОСОБА_3) виправив описки у прийнятій 21 листопада 2019 року цією колегією суддів постанові. 50.1. Суд замінив абзац п`ятий на сторінці 6, виклавши його в такій редакції: «Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги». 50.2. Суд змінив два останніх абзаци на сторінці 7 та абзаци перший, другий на сторінці 8 мотивувальної частини, виклавши їх у такій редакції: «Відповідач помилково не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботу на посаді помічника прокурора. Відповідно до п. 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. До набрання чинності Законом № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» (Закон № 2862-ХІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя, за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Абзацом другим ч. 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується також час роботи на посадах, зокрема, прокурорів за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, що відповідає правовій позиції в аналогічних правовідносинах, висловленій Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 461/2128/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 127/23355/16-а, від 03 квітня 2019 року у справі № 686/7686/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 308/13559/16-а, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17». 50.3. Суд також замінив у резолютивній частині абзаци другий - п`ятий та виклав їх у такій редакції: «Касаційну скаргу Очаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року залишити без змін».

51. В ухвалі про виправлення описки суд касаційної інстанції зазначив, що суд у мотивувальній частині постанови помилково резюмував про задоволення касаційної скарги. Суд прийняв до уваги, що лише шляхом винесення ухвали про виправлення описки в такий спосіб позивачка в цій справі зможе реалізувати своє право на ефективний судовий захист, яке передбачено, зокрема, статями 55, 124 Конституції України, статями 2, 5 КАС України та статтею 6 Конвенції.

52. Оцінюючи дії суддів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що, постановляючи ухвалу від 12 грудня 2019 року у справі № 469/1511/16-а про виправлення описки, колегія суддів суду касаційної інстанції фактично змінила зміст постанови Верховного Суду від 21 листопада 2019 року на протилежний.

53. За висновком дисциплінарного органу, судді ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не забезпечили виконання покладених на Верховний Суд завдань щодо єдності судової практики, оскільки зазначені судді, складаючи та підписуючи постанову від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а, не проконтролювали належним чином її змісту, не перевірили викладені в постанові мотиви і висновки, у спосіб, який явно суперечить процесуальному закону та усталеній судовій практиці, ухвалою від 12 грудня 2019 року про виправлення описки всупереч вимогам КАС України змінили власне судове рішення, яке набрало законної сили.

54. Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що дії колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при постановленні ухвали про виправлення описки з виходом за межі компетенції суду щодо можливості зміни у спосіб виправлення описки мотивувальної та резолютивної частин судового рішення порушують стандарти поведінки судді в ході розгляду справи, зокрема вимоги статей 250, 355 КАС України, приписи яких визначають порядок ухвалення судового рішення та вказують на неможливість скасування або зміни судового рішення судом, який його ухвалив, остаточність судових рішень суду касаційної інстанції, а також статті 253 цього Кодексу, яка регламентує порядок виправлення технічних описок, допущених у судовому рішенні.

55. Третя Дисциплінарна палата ВРП також зазначила, що зміна мотивувальної і резолютивної частин судового рішення призвела до кардинальної зміни змісту цього рішення і така зміна не є виправленням недоліку судового рішення (дефекту судового акта), а дії суддів у цьому випадку суперечать самій процедурі здійснення правосуддя, чим підривають довіру суспільства до судової влади.

56. Дисциплінарний орган вважав, що судді ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, обіймаючи посади суддів Верховного Суду, який є найвищим судом у системі судоустрою України, повинні усвідомлювати важливість висновків щодо однакового застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, обов`язковість врахування в подальшому таких висновків іншими судами при застосуванні законодавства у вирішенні справ. Постановляючи ухвалу від 12 грудня 2019 року про виправлення описки, якою всупереч вимогам КАС України фактично повністю змінено постанову суду від 21 листопада 2019 року, судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 повинні були розуміти, що їхні дії суперечать стандартам суддівської поведінки, які визначають необхідність дотримання суддею норм процесуального права при прийнятті рішення та судового розсуду при оцінці можливостей його зміни (пункт 1 частини другої статті 38 Закону № 1402-VІІІ).

57. Третя Дисциплінарна палата дійшла висновку, що такі дії суддів Верховного Суду - найвищого суду у системі судоустрою України, основним завданням якої є забезпечення сталості та єдності судової практики в порядку та спосіб, що визначені процесуальним законом, підривають принцип правової визначеності та послаблюють суспільну довіру як до Верховного Суду, так і до судової влади в цілому.

58. З урахуванням установлених під час дисциплінарного провадження обставин Третя Дисциплінарна палата кваліфікувала дії суддів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

59. При цьому дисциплінарний орган не знайшов підстав для кваліфікації дій суддів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за ознаками дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, з огляду на відсутність негативних наслідків дій суддів для учасників справи № 469/1511/16-а. 60. 09 листопада 2020 року до ВРП засобами поштового зв`язку надійшли скарги адвоката Волкової Л. М., яка діє в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2, адвоката Дерманської О. С., яка діє в інтересах судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_3, судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20.

61. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП та протоколів передачі справи раніше визначеному члену ВРП від 09 листопада 2020 року доповідачем за цими скаргами визначено члена ВРП ОСОБА_9 .

62. За результатами перевірки відомостей, наведених у скаргах, член ВРП ОСОБА_9 дійшов висновку про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП.

63. Розглянувши скарги, ВРП прийняла рішення від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ».

64. При ухваленні оскаржуваного рішення ВРП дійшла висновку про порушення колегією суддів вимог статей 250, 253, 355 КАС України. Крім того, дії колегії суддів під час постановлення ухвали від 12 грудня 2019 року не відповідали допустимій межі дискреції і принципу верховенства права та свідчать про порушення обов`язку дотримуватись вимог щодо здійснення правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, з дотриманням засад і правил судочинства.

65. Разом із цим ВРП виключила встановлену Третьою Дисциплінарною палатою ВРП у діях скаржниківтаку кваліфікуючу ознаку дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, як допущення суддею поведінки, що порочить звання судді. Відтак кваліфікація дій суддів стала такою: допущення суддями поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків ВРП та аргументів скаржників

66. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

67. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

68. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

69. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює Дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

70. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

71. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, із дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

72. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

73. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

74. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

75. Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

76. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

77. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

78. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» (Albert and Le Compte v. Belgium) та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Tsfayo v. The United Kingdom), заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» (Bryan v. The United Kingdom) та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства» (Tsfayo v. The United Kingdom)).

79. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Відтак суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

80. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Тобто суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

81. Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

82. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

83. Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

84. Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

85. Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 28 січня 2021 року були присутні 11 членів ВРП, з яких за результатами голосування 9 членів ВРП проголосували за прийняття оскаржуваного рішення, 2 - проти. Із ксерокопії цього рішення вбачається, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.

86. Отже, рішення прийнято повноважним складом ВРП, при цьому судді ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у своїй скарзі цей факт під сумнів не ставлять.

87. На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасовано також у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.

88. Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом. Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлене на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному вебсайті ВРП.

89. На підставі абзацу другого частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

90. Згідно із частиною дев`ятою статті 51 Закону № 1798-VIII розгляд скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді здійснюється в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.

91. З матеріалів справи вбачається, що листами секретаріату ВРП від 20 листопада 2020 року № 41667/0/9-20, 41668/0/9-20, 41670/0/9-20, 41671/0/9-20, 41672/0/9-20 направлено повідомлення для суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, адвокатів Дерманської О. С., Волкової Л. М. про те, що розгляд їх скарг відбудеться 03 грудня 2020 року о 10 годині. Проте 02 грудня 2020 року до ВРП засобами електронного зв`язку надійшла заява судді ОСОБА_1 про відкладення розгляду її скарги у зв`язку з неможливістю її участі за станом здоров`я. Розгляд скарг призначено вдруге на 17 грудня 2020 року о 10 годині, про що суддів та їх представників було повідомлено листами секретаріату ВРП від 04 грудня 2020 року № 43296/0/9-20, 43297/0/9-20, 43298/0/9-20, 43300/0/9-20, 43297/0/9-20. Однак 17 грудня 2020 року до ВРП засобами електронного зв`язку надійшли клопотання адвокатів Дерманської О. С., Волкової Л. М. та суддів ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про відкладення розгляду їх скарг за різних обставин. Розгляд скарг призначено вчергове на 28 січня 2021 року о 10 годині, про що суддів та їх представників було повідомлено листами секретаріату ВРП від 15 січня 2021 року № 700/0/9-21, 702/0/9-21, 703/0/9-21, 704/0/9-21, 705/0/9-21. 25 січня 2021 року до ВРП засобами поштового зв`язку надійшов лист голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яким повідомлено ВРП про те, що суддя ОСОБА_3 перебуває у відпустці з 14 по 29 січня 2021 року, повідомлення про засідання ВРП 28 січня 2021 року буде йому передано після виходу з відпустки.

92. Зазначена інформація була також своєчасно оприлюднена на офіційному вебсайті ВРП. 93. 28 січня 2021 року у засіданні ВРП з розгляду скарг на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20 взяли участь судді ОСОБА_1, ОСОБА_2, представниця ОСОБА_2 - адвокат Волкова Л. М., представниця ОСОБА_3 - адвокат Дерманська О. С. Суддя ОСОБА_3 у засідання ВРП не прибув, клопотання про відкладення розгляду скарги не надіслав. При цьому представниці судді ОСОБА_3 на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, надавши відповідні пояснення та відповіді на запитання членів ВРП, чим забезпечено право судді ОСОБА_3 на участь у прийнятті рішення.

94. Указані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 6 засідання ВРП від 28 січня 2021 року.

95. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

96. Оцінюючи рішення ВРП від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності суддів та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях суддів ознак дисциплінарного проступку.

97. Так, з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до УПФ про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

98. Позов ОСОБА_7 обґрунтовано тим, що УПФ при здійсненні нарахування щомісячного довічного грошового утримання судді безпідставно не врахувало до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, період її роботи на посаді помічника прокурора, чим зменшило їй розмір щомісячного довічного грошового утримання.

99. Березанський районний суд Миколаївської області постановою від 13 лютого 2017 року у справі № 469/1511/16-а позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив частково; визнав протиправними дії УПФ щодо встановлення ОСОБА_7 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 86 % заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді, та відмови здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі збільшенням грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язав УПФ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_7 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці починаючи з 12 жовтня 2016 року у розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та з урахуванням збільшеного грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 01 грудня 2016 року здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням раніше проведених виплат; у разі подальшої зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, зобов`язав УПФ здійснювати перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; стягнув з держави на користь ОСОБА_7 на відшкодування моральної шкоди 3 000 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

100. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2017 року замінив відповідача у справі - УПФ на його правонаступника - ОУПФ.

101. Постановою від 25 травня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_7 задовольнив частково; визнав протиправними дії ОУПФ щодо встановлення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_7 у розмірі 86 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та відмови у проведенні перерахунку розміру довічного грошового утримання судді; зобов`язав ОУПФ здійснити ОСОБА_7 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 11 жовтня 2016 року № 7/1-1446/16 починаючи з 12 жовтня 2016 року з урахуванням проведених виплат; зобов`язав ОУПФ здійснити ОСОБА_7 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки Управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області від 02 грудня 2016 року № 7/1-1728/16 починаючи з 01 грудня 2016 року з урахуванням проведених виплат; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

102. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 21 листопада 2019 року (суддя-доповідач - ОСОБА_1, судді ОСОБА_2, ОСОБА_3) здійснив заміну відповідача у справі - ОУПФ його правонаступником - ГУПФ, касаційну скаргу ОУПФ задовольнив, постанову Березанського районного суду Миколаївської області від 13 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовив повністю.

103. Як зазначено у мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції, відповідач правомірно не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді її роботу на посаді помічника прокурора, оскільки така робота не зараховується до стажу роботи на посаді судді згідно із законом, чинним на час виходу судді у відставку. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що пункт 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2453-VI, яким передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом, та на який послався апеляційний суд, у спірних правовідносинах, не застосовується, оскільки така редакція була чинною до 28 березня 2015 року. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. 104. 02 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_7 про виправлення описки, у якій позивачка просила виправити описку в резолютивній частині постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року та залишити касаційну скаргу ОУПФ без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року - без змін. При цьому ОСОБА_7 послалась на те, що під час ухвалення постанови від 21 листопада 2019 року колегія суддів відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї самої палати та у складі колегії суддів з іншої палати, оскільки в інших справах судом касаційної інстанції прийняті рішення про залишення касаційних скарг управлінь Пенсійного фонду України без задоволення, а рішення судів щодо задоволення позовів про зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді, періоду перебування на прокурорських посадах залишені без змін.

105. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 грудня 2019 року (суддя-доповідач - ОСОБА_1, судді ОСОБА_2, ОСОБА_3) виправив описки у прийнятій 21 листопада 2019 року цією колегією суддів постанові зі зміною на протилежне як мотивувальної, так і резолютивної частин постанови відповідно до викладу пунктів 50.1-50.3 цієї постанови.

106. Отже, в ухвалі про виправлення описки суд касаційної інстанції зазначив, що суд у мотивувальній частині постанови помилково зазначив про задоволення касаційної скарги. При цьому, як убачається з ухвали, суд урахував, що лише шляхом винесення ухвали про виправлення описки позивачка у цій справі зможе реалізувати своє право на ефективний судовий захист, яке передбачено, зокрема, статями 55, 124 Конституції України, статями 2, 5 КАС України та статтею 6 Конвенції.

107. ВРП та її дисциплінарний орган установили, що прийнята колегією суддів Касаційного адміністративного суду постанова Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а обґрунтована відсутністю підстав для зарахування до стажу роботи позивачки на посаді судді стажу її роботи на посаді помічника прокурора у зв`язку із тим, що така робота не зараховується до стажу роботи на посаді судді згідно із законом, чинним на час виходу позивачки у відставку. У цій постанові зазначено, що положення пункту 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2453-VI, відповідно до якого судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом, не застосовуються у спірних правовідносинах, оскільки така редакція закону була чинною до 28 березня 2015 року та не діяла на час виходу позивачки у відставку. У зв`язку із цим суд касаційної інстанції дійшов висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

108. Водночас ухвалою від 12 грудня 2019 року колегія суддів внесла зміни до мотивувальної та резолютивної частин постанови від 21 листопада 2019 року, надавши їй іншого (протилежного) змісту. Постанова була внесена до ЄДРСР і надіслана сторонам у справі. З урахуванням змін, унесених ухвалою від 12 грудня 2019 року, зміст постанови суду касаційної інстанції від 21 листопада 2019 року зводився до того, що відповідач помилково не врахував до стажу роботи позивачки на посаді судді стаж її роботи на посаді помічника прокурора. Відповідно до пункту 11 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2453-VI у редакції, чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. У зв`язку із тим, що статтею 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII«Про статус суддів», який діяв до набрання чинності Законом № 2453-VI, було передбачено, зокрема, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді, зараховується також час роботи на посадах прокурорів за умови наявності в особи стажу роботи на посаді судді не менше 10 років, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

109. З урахуванням зазначених обставин ВРП кваліфікувала дії суддів як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме допущення суддею поведінки, що підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

110. Перевіряючи правильність юридичної кваліфікації ВРП дисциплінарного проступку, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що згідно зпунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

111. Відповідно до положень частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний, з-поміж іншого, справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів. Отже, порушення суддею зазначених обов`язків може бути підставою притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ. Чи поширюються вимоги щодо дотримання правил суддівської етики і високих стандартів правосуддя на професійну діяльність судді та в яких випадках суддя може нести дисциплінарну відповідальність за такі порушення?

112. Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

113. Отже, дотримання суддею високих стандартів поведінки охоплює як дії судді в особистому житті, так і при прийнятті ним процесуальних рішень у його професійній діяльності. Саме такого підходу притримується КРЄС, надаючи свої висновки щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості. Так, відповідно до пункту 8 Висновку КРЄС № 3 (2002) етичні аспекти поведінки суддів треба проаналізувати з кількох причин. Методи, які використовуються для вирішення спорів, повинні завжди викликати довіру. Повноваження, що надані суддям, тісно пов`язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, що застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя. Повноваження, надані суддям, регулюються не тільки внутрішнім правом, яке є волевиявленням нації, але й принципами міжнародного права та правосуддя, що визнаються сучасними демократичними суспільствами (пункт 12 Висновку КРЄС № 3 (2002)).

114. КРЄС вважає, що є некоректною кореляція випадків порушення належних професійних стандартів з неналежною поведінкою судді, що потенційно може призвести до дисциплінарних санкцій. Професійні стандарти європейських суддів визначені КРЄС у пункті 49 Висновку № 3 (2002). До таких стандартів КРЄС відносить: обов`язок суддів приймати рішення з урахуванням усіх особливостей застосування відповідних юридичних норм та забезпечувати високий рівень професійної компетентності; наявність у суддів високого рівня професійної обізнаності та виконання ними своїх обов`язків ретельно.

115. Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим; тобто підставою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки. Це не означає, що порушення професійних стандартів, визначених у цьому Висновку КРЄС, не заслуговує належної оцінки, особливо якщо судді інкримінується порушення правил поведінки, достатнє для обґрунтування дисциплінарних санкцій. Сутність дисциплінарного розгляду полягає у притягненні до відповідальності за поведінку, що у своїй основі суперечить тій, яка очікується від представника професії, котрому було пред`явлено обвинувачення щодо недотримання певних правил (пункти 60, 61, 63 Висновку КРЄС № 3 (2002).

116. Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

117. Як зазначено у висновку № 11 (2008) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, щоб бути якісним, судове рішення повинно сприйматися сторонами та суспільством у цілому як таке, що стало результатом коректного застосування юридичних правил, справедливого процесу та правильної оцінки фактів, а також як таке, що може бути ефективно реалізованим. Лише у такому випадку сторони будуть переконані, що їхню справу було розглянуто й вирішено справедливо, а суспільство сприйме ухвалене рішення як фактор відновлення суспільної гармонії (пункт 31).

118. Отже, встановлення дисциплінарним органом поведінки судді у професійній діяльності всупереч процесуальним правилам застосування відповідних норм, що мало наслідком використання методу вирішення спору, який не викликав суспільної довіри та у своїй основі суперечив тій поведінці, яка очікувалася від судді як представника відповідної професії, є таким порушенням стандартів професійної поведінки судді, яке може бути підставою для дисциплінарної відповідальності відповідно до рекомендацій КРЄС.

119. Згідно з частиною першою статті 57 Закону № 1402-VІІІ особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді, відповідно до якої поряд з іншими обов`язками професійного характеру суддя присягає дотримуватися морально-етичних принципів поведінки, а також не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. При цьому поняття «поведінка» включає в себе поведінку судді як під час здійснення правосуддя, так і поза межами цього процесу.

120. ХІ черговим з`їздом суддів України від 22 лютого 2013 року затверджено Кодекс суддівської етики, згідно з Преамбулою якого зазначається: «Усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.».

121. Рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1 затверджено Коментар до Кодексу суддівської етики. Так, Коментар до Преамбули цього Кодексу роз`яснює, що під суддівською етикою треба розуміти певну систему базових принципів регламентації поведінки суддів у судовому засіданні, в суді та позасудової поведінки, які побудовані з урахуванням особливостей професійної діяльності судді та створені для підтримки суддівських стандартів, діють об`єктивно і незалежно з метою збільшення значущості існуючих правових норм та правил поведінки для суддів.

122. Статтею 1 Кодексу суддівської етики визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

123. Коментар до статті 1 Кодексу суддівської етики роз`яснює, що дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Добросовісне виконання кожним суддею професійних обов`язків і демонстрація високих стандартів поведінки є запорукою формування у суспільстві упевненості у впровадженні у життя принципу верховенства права судовою владою і, навпаки, порушення нівелює довіру громадськості до суду та завдає шкоди правопорядку у цілому.

124. Оцінюючи ступінь судової дискреції при виправленні помилки в рішеннях суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що описка, виправлення якої у судовому рішенні допускається відповідно до статті 253 КАС України, - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу, яка може спотворити текст судового рішення чи призвести до його неправильного сприйняття. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не може змінювати суть свого рішення, він лише усуває ті неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи на його правосудність.

125. Частинами п`ятою, восьмою статті 250 КАС України передбачено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення; після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом. У будь-якому випадку нормами КАС України суду не надано право змінювати зміст (суть) прийнятого ним рішення у порядку виправлення описки. Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 січня 2022 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), відмовляючи у задоволенні заяви про виправлення описки у постанові Великої Палати Верховного Суду з висновком про те, що при вирішенні питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст, суть судового рішення незалежно від його юридичного значення чи зовнішнього оцінного сприйняття (розуміння).

126. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавством передбачені певні способи усунення правозастосовних помилок. Порушення, що допускаються у правозастосовній діяльності суддями, можуть бути усунуті лише у правовий спосіб, у протилежному випадку такі дії суду матимуть ознаки волюнтаризму та не відповідатимуть сподіванням суспільства щодо допустимих форм реалізації правосуддя.

127. Установлена дисциплінарним органом зміна касаційним судом змісту (суті) виготовленого, підписаного суддями та направленого сторонам і до ЄДРСР судового рішення у спосіб виправлення описки є неприпустимою формою професійної поведінки судді, а тим більше колегії суддів касаційного суду. Застосування такого методу зміни судового рішення поза межами процесуального регулювання колегією суддів у складі суддів касаційного суду, які повинні демонструвати приклад високого професіоналізму та сумлінності при виконанні своїх обов`язків, створює враження для стороннього спостерігача про ігнорування найвищим судом у системі судоустрою України процесу дотримання основних правил судочинства та має ряд негативних наслідків: порушує принципи остаточності судового рішення та рівності сторін судового провадження; підриває суспільну довіру до того, що цей склад суду в майбутньому буде дотримуватися процесуальних правил прийняття судових рішень та в цілому створює хибне враження про можливість застосування судами нижчих інстанцій такої практики касаційного суду.

128. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що зміна суті судового рішення у спосіб виправлення описки не відповідає меті правосуддя у демократичному суспільстві, яка полягає у необхідності забезпечення кожному справедливого та публічного розгляду його справи судом, установленим законом. Помилки, допущені судом при прийнятті та виготовленні судового рішення, не можуть виправдовувати вчинення судом дій з їх виправлення у спосіб, не передбачений процесуальним законодавством. У протилежному випадку правосуддя втрачає ознаки легітимності як процесуальна діяльність. Такі методи роботи суддів не викликатимуть суспільної довіри та матимуть наслідком ігнорування цінностей правосуддя. Вони не можуть виправдовуватися необхідністю забезпечення єдності судової практики чи верховенства права, оскільки за своєю суттю становлять ігнорування процесуального права, дотримання якого очікується суспільством як складової частини верховенства права.

129. У рішеннях ЄСПЛ наголошується на тому, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) та від 28 жовтня 1998 року у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain)). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд), вона може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Хамідов проти Росії» (Khamidov v. Russia)).

130. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, серед іншого, вимагає того, щоб у разі остаточного вирішення судами питання їхнє рішення не ставилося під сумнів. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру. Чи належно мотивовано ВРП ознаки дисциплінарного порушення суддями відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ?

131. Дисциплінарним органом встановлено, що колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду було підписано і направлено в ЄДРСР текст постанови від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а, який, за твердженням колегії суддів, суперечив тому рішенню, яке було фактично прийнято цим складом суду. З метою усунення таких негативних наслідків своїх дій колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про можливість вчинення дій щодо зміни тексту остаточного рішення (постанови) касаційного суду у спосіб винесення ухвали про виправлення описки від 12 грудня 2019 року у справі № 469/1511/16-а. За обсягом унесених змін було змінено мотивувальну частину постанови касаційного суду щодо правильності застосування норм матеріального правата її резолютивну частину (постанову апеляційного суду залишено без змін, у той час як первісний текст постанови касаційного суду, внесений до ЄДРСР, у його резолютивній частині передбачав скасування постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні адміністративного позову).

132. Причиною такої технічної помилки при виготовленні та підписанні постанови від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а судді зазначили те, що при підготовці справи до розгляду помічником судді було підготовлено два проєкти постанови у цій справі та внаслідок неуважності суддями помилково підписано проєкт, який не відповідав рішенню колегії суддів під час розгляду цієї справи 21 листопада 2019 року, суперечив усталеній судовій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 03 квітня 2019 року у справах № 461/2128/17, № 127/23355/16-а, № 686/7686/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 30 травня 2019 року у справі № 308/13559/16-а, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17.

133. З огляду на такі фактичні обставини у дисциплінарній справі ВРП встановлено, що «під час розгляду справи № 469/1511/16-а колегією суддів не забезпечено виконання завдань, покладених на Верховний Суд, щодо єдності судової практики, оскільки, складаючи та підписуючи текст постанови від 21 листопада 2019 року, вони не проконтролювали належним чином її зміст, не перевірили викладені у постанові мотиви і висновки та у спосіб, що явно суперечить процесуальному закону та усталеній судовій практиці, змінили власне судове рішення, яке набрало законної сили. … такі дії суддів Верховного Суду - найвищої національної судової інстанції у системі судоустрою України, основним завданням якої є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, що визначені процесуальним законом, підривають принцип правової визначеності та послаблюють суспільну довіру як до Верховного Суду, так і до судової влади в цілому» (аркуші 26-27 рішення ВРП від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21).

134. Отже, ВРП установлено обставини проявленої суддями недбалості у виконанні ними своїх процесуальних обов`язків із прочитання тексту постанови від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а та підписання тексту судового рішення, яке фактично не приймалося колегією суддів, не відповідало їх волевиявленню. Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. ВРП установлено, що повне судове рішення від 21 листопада 2019 року у зазначеній справі було складено в його первісному тексті, підписано колегією суддів та направлено до ЄДРСР. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи скаржників відповідно до пункту 3 описової частини цієї постанови про те, що зміни рішення не було, оскільки не відбулося зміни внутрішнього переконання суддів щодо правової позиції у цій справі, а сам по собі первісний текст постанови, підписаний та направлений сторонам і в ЄДРСР, не можна вважати судовим рішенням. Зазначені доводи не відповідають приписам частини п`ятої статті 250 КАС України щодо формалізації судового рішення у вигляді певного текстуального документа, підписаного суддями, який у подальшому направляється до ЄДРСР і сторонам у справі.

135. Також є необґрунтованими доводи скаржників про те, що дисциплінарне провадження у цій справі не порушувалося щодо дій суддів із прийняття постанови від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а, а тільки щодо дій, пов`язаних із виправленням технічної помилки у зазначеній постанові ухвалою суду від 12 грудня 2019 року (пункт 6 описової частини постанови). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що дисциплінарне провадження у цій справі не порушувалося щодо прийняття суддями конкретних рішень у справі № 469/1511/16-а. Як убачається зі змісту рішення ВРП від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21, ним надано оцінку діям суддів щодо дотримання професійної етики і стандартів професійної поведінки як при прийнятті (виготовленні, підписанні) постанови від 21 листопада 2019 року у справі № 469/1511/16-а, так і при прийнятті ухвали від 12 грудня 2019 року про виправлення «технічної помилки» у цій справі (аркуші 26-27 оскаржуваного рішення ВРП). Оцінка ВРП професійності дій суддів касаційного суду на предмет дотримання ними професійної етики і стандартів професійної поведінки при прийнятті окремих судових документів (ухвали від 12 грудня 2019 року та постанови від 21 листопада 2019 року) не вимагає порушення окремих дисциплінарних справ щодо кожного із таких рішень, оскільки поведінка суддів була пов`язана єдністю їх процесуальних дій щодо розгляду касаційної скарги в адміністративній справі № 469/1511/16-а.

136. ВРП спростовано доводи скаржників про те, що метою такої непроцесуальної поведінки суддів було забезпечення верховенства права (прав людини) у цьому випадку, оскільки помилка касаційного суду вже не могла бути виправлена іншим процесуальним способом. ВРП зазначила, що такі твердження у жодному випадку не звільняють суддю від обов`язку дотримуватися вимог щодо здійснення правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, із дотриманням засад і правил судочинства.

137. Оцінюючи правильність таких висновків ВРП, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що забезпечення верховенства права як однієї із засад (принципів) адміністративного судочинства - це діяльність суду, яка має гарантувати людині її права та свободи, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави (статті 2, 6 КАС України). Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 КАС України). Отже, реалізація принципу верховенства права в адміністративному процесі не може здійснюватися поза межами того порядку прийняття процесуальних рішень, який встановлено КАС України.

138. Аналізуючи особливості застосування судами принципів верховенства права і правової визначеності, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що досягнення верховенства права може забезпечуватися тільки правовими (процесуальними) методами судочинства, з урахуванням процесуальних гарантій розгляду справи справедливим судом, установленим законом, який забезпечує обом сторонам спору можливості викладу перед судом своїх доводів і заперечень, процесуального оскарження прийнятого рішення та виконання рішення суду, яке набрало законної сили. У протилежному випадку дії суддів порушуватимуть принцип правової визначеності, який є складовою частиною верховенства права і гарантує стабільність та виконуваність прийнятого судом рішення.

139. Тобто верховенство права знаходить своє втілення у процесуальній формі прийняття судових рішень. Допущення суддею помилки при здійсненні правосуддя (непрочитання судового рішення перед його підписанням і внесенням до ЄДРСР) не може виправдовувати інших непроцесуальних дій з виправлення такої помилки шляхом прийняття ухвали, яка повністю змінює зміст прийнятого судового рішення, оскільки КАС України не передбачено процесуальної можливості внесення таких змін.

140. Втручання у судове рішення, яке є обов`язковим до виконання відповідно до статті 129-1 Конституції України, у спосіб зміни його змісту на протилежний буде непропорційним меті правосуддя у демократичному суспільстві, яка передбачає можливість застосування тільки процесуальних способів для забезпечення верховенства права. Верховенство права не може забезпечуватися процесуальним волюнтаризмом судді у його професійній діяльності незалежно від судової інстанції, в якій працює суддя.

141. ВРП розглянуто і спростовано доводи скаржників про різну практику ВРП щодо встановлення складу дисциплінарного проступку у справах про дії суддів з виправлення описок з посиланням на різні фактичні обставини у цій дисциплінарній справі та у справах, де Дисциплінарною палатою ВРП було відмовлено у відкритті дисциплінарних справ чи у притягненні суддів до дисциплінарної відповідальності (дисциплінарні провадження № 542/2дп/15-18, № 410/3дп/15-20). Оцінка висновків ВРП та висновки Великої Палати Верховного Суду

142. Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушення норм матеріального і процесуального права, а також помилки при кваліфікації дій суддів як дисциплінарного проступку відповідно до пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ з огляду на встановлення дисциплінарним органом фактичних обставин учинення колегією суддів касаційного суду у справі № 469/1511/16-а дій із підписання тексту постанови без її прочитання, а також застосування аналогії норм процесуального права там, де вона не допускається, зі зміною змісту мотивувальної та резолютивної частин постанови касаційного суду на протилежний, внаслідок чого було істотно порушено норми процесуального закону та принцип правової визначеності як складову частину верховенства права.

143. За наявності процесуальних норм, які виключають можливість використання суддею таких інструментів виправлення помилки у тексті остаточного судового рішення, як зміна змісту та мотивації судового рішення у спосіб виправлення «технічної помилки», колегією суддів касаційного суду було вчинено дії, які за своєю суттю суперечили тим, що очікувалися від них як від осіб, що здійснюють правосуддя, та які мали наслідком порушення принципу правової певності (визначеності) суспільства у прийнятому касаційним судом рішенні як остаточному судовому рішенні, що не підлягає оскарженню.

144. Відтак ВРП дійшла правильного висновку та належно мотивувала такі дії скаржників як істотне порушення стандартів професійної етики і поведінки суддями, що зумовили підривання довіри суспільства до суду як в аспекті дій конкретної колегії суддів касаційного суду, так і в аспекті можливості у принципі змінити зміст остаточного рішення суду у спосіб виправлення «технічної помилки» як прикладу застосування касаційним судом «аналогії норм процесуального права» для судів нижчих інстанцій з виходом за межі повноважень суду. З огляду на зазначене доводи скаржників про відсутність належної мотивації негативних наслідків дій колегії суддів, які потягнули недовіру суспільства до судової системи, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими.

145. Принцип верховенства права має застосовуватися судами з урахуванням судової практики ЄСПЛ. ЄСПЛ вважає, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (див. рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (BRUMARESCU v. ROMANIA), заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (див. рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії» (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA), заява № 76943/11, § 123). Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04, § 47).

146. Отже, судді, які покликаються на вчинення ними дій з метою забезпечення верховенства права, повинні враховувати, що верховенство права не існує без юридичної визначеності. Учинення суддями дій у своїй професійній діяльності, які порушують юридичну визначеність судового рішення, має наслідком порушення у цілому верховенства права і породжує сумніви у передбачуваності судового рішення та можливості його виконання.

147. ВРП дійшла висновку, що такі дії колегії суддів з істотним порушенням процесуальних норм (приписів статей250, 253, 355 КАС України) мали наслідком порушення суспільної довіри до правосуддя, оскільки виправлення помилки у прийнятті судового рішення відбулося у спосіб, який суперечить самій процедурі здійснення правосуддя (з виходом за межі повноваженьсуду при прийнятті ухвали про виправлення описки і зміною основних аргументів мотивувальної частини постановикасаційного суду та викладенням її резолютивної частини з протилежними висновками щодо можливості задоволення позовних вимог).

148. Таке порушення процесуальних правил здійснення правосуддя суддями найвищого суду у системі судоустрою України не може бути виправдано в повному обсязі необхідністю забезпечення верховенства права при прийнятті судового рішення касаційним судом, оскільки Верховний Суд є прикладом для наслідування для нижчестоящих судів, формує судову практику для застосування норм права і такі дії суддів касаційного суду мали наслідком часткове підривання довіри до судової системи в юридичному середовищі, яке є частиною суспільства.

149. З огляду на таке встановлені ВРП та її дисциплінарним органом факти дають підстави для висновку, що дії колегії суддів касаційного суду під час постановлення ухвали від 12 грудня 2019 року про виправлення описки у справі № 469/1511/16-а не відповідали правилам судочинства і потягнули негативні наслідки підривання суспільної довіри до судової системи, а відтак наявні підстави для юридичної кваліфікації дій суддів згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

150. На підставі викладеного рішення ВРП від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » за дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є законним та вмотивованим, а тому не підлягає скасуванню.

151. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що при обранні дисциплінарного стягнення ВРП урахувала всі обставини цієї справи, визначивши з їх урахуванням міру дисциплінарної відповідальності.

152. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

153. Беручи до уваги належну мотивацію рішення ВРП щодо складу дисциплінарного проступку та відсутність порушення процедурних норм у діяльності ВРП, які б унеможливили заслуховування доводів та заперечень скаржників, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним залишити без змін оскаржуване рішення ВРП. Висновки щодо розподілу судових витрат

154. У зв`язку з відмовою у задоволенні скарги на рішення ВРП, з урахуванням приписів статті 139 КАС України, судові витрати слід залишити за скаржниками. Керуючись статтями 266, 344, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 28 січня 2021 року № 148/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 28 жовтня 2020 року № 2963/3дп/15-20 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3» залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуюча Л. І. Рогач Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді:В. В. БританчукГ. Р. Крет Ю. Л. ВласовЛ. М. Лобойко І. В. Григор`єваК. М. Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукО. С. Ткачук С. П. Штелик Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформила суддя Катеринчук Л. Й.