Постанова 4873 № 910/9478/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" січня 2022 р. Справа№ 910/9478/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Скрипки І.М. Михальської Ю.Б. секретар судового засідання: Бендюг І.В., за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 18.01.2022, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 (повний текст складено 20.09.2021) у справі № 910/9478/21 (суддя Андреїшина І.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" про стягнення 246 241, 32 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ЛІЗИНГ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМСЕРВІС" про стягнення 246241,32 грн, з яких: 198425,38 грн основного боргу, 7 737,49 грн пені, 2 321,25 грн трьох відсотків річних, 8 202,70 грн інфляційних втрат, 1 214,50 грн штрафних санкцій та 28 340,00 грн витрат на повернення об`єкта лізингу. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної сплати лізингових платежів за договором № FLL-05-04-370 від 13.05.2021. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/9478/21 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віннер Лізинг" заборгованість у сумі 198 425, 38 грн, пеня у розмірі 7 737, 49 грн, 3% річних у розмірі 2 321, 25 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 8 202, 70 грн, штрафні санкції за надіслання вимог відповідачеві у розмірі 1 214, 50 грн, витрати на повернення об`єкта лізингу у розмірі 28 340 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 693 грн. Суд першої інстанції виходив з встановлених обставин прострочення виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної сплати лізингових платежів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. За доводами скаржника, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, апелянт вважає, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Цивільному кодексу України, договір має істотний дисбаланс прав і обов`язків сторін, містить несправедливі та незаконні умови і це порушує права товариства як споживача відповідних фінансових послуг. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Так, позивач вказує, що підписанням договору фінансового лізингу відповідач погодився з усіма умовами договору та взяв на себе зобов`язання виконувати обов`язки, що покладені на нього відповідно до умов договору. При цьому, доводи щодо невідповідності договору вимогам законодавства відповідача не аргументовано. Явка представників у судове засідання Представник відповідача в судове засідання 18.01.2022 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих-кодом 0411636238180. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України). Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника відповідача. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, 13.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР ЛІЗИНГ" (Віннер або лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДРЕМСЕРВІС" (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № FLL-05-04-37 (далі - договір). Відповідно до пункту А. договору об`єкт фінансового лізингу (далі - об`єкт лізингу) - автомобіль Ford Custom Toumeo Titatium, VIN НОМЕР_1 . Вартість об`єкта фінансового лізингу згідно з п. 1.1. додаткової угоди № 1 до договору (додаток №4) складає 1279052,00 грн в т.ч. ПДВ 20 %, що еквівалентно 43 609, 00 євро, що розраховано відповідно до додатку № 1 до цього договору. Відповідно до преамбули договору сторони погодили загальні комерційні умови фінансового - лізингу у додатку № 1 до договору (додаток № 4). Згідно з п. 3.1. додатку № 1 до договору предметом договору є правовідносини з фінансового лізингу щодо транспортного засобу, зазначеного у договорі. Об`єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації лізингоодержувачем, що визначена в додатку № 5 та в повній мірі відповідає вимогам лізингоодержувача. Пунктом 3.2. додатку № 1 до договору сторони передбачили, що Віннер придбаває об`єкт лізингу (отримує право власності на об`єкт лізингу) та передає лізингодержувачу об`єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного українського законодавства та цього договору. Відповідно до вимог додатку № 6 до договору 21 травня 2019 року відповідач оплатив: - авансовий платіж, 30 % вартості об`єкту лізингу, у розмірі 385 939,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 437; - адміністративний платіж у розмірі 30 140,08 грн, рахунок на плату № 2078 від 21.05.2019 - додаток № 15, акт надання послуг № 446 від 24.05.2019, платіжне доручення № 438). Об`єкт лізингу було передано відповідно до акту № FLL-05-04-370/1 приймання-передачі транспортного засобу від 24 травня 2019 року та видаткової накладної № FLL-05- 04-370 2 від 24 травня 2019 року. На виконання умов договору відповідачем сплачувались лізингові платежі №№ 1-16,

19. Разом з тим, як зазначає позивач, починаючи з лізингового платежу № 17 (за жовтень 2020) відповідач порушував умови договору щодо оплати лізингових платежів. Інформація щодо всіх платежів, розміру, строків їх оплати, неоплачених платежів вказана в додатку № 106 розрахунок заборгованості. У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати лізингових платежів позивач надіслав відповідачеві вимогу № 1 (вих. № 0412-01 від 04.12.2020) щодо сплати заборгованості на загальну суму 90 500, 77 грн (додаток № 92), вимогу № 2 (вих. № 0101-03 від 11.01.2021) щодо сплати заборгованості на загальну суму 106 275,53 грн, вимогу № б/н (вих. № 2901-01 від 29.01.2021) щодо сплати заборгованості на загальну суму 107 264,46 грн. У зв`язку з неоплатою заборгованості після надіслання вимог щодо сплати, відповідно до умов п. 12.6.1. додатку № 1 до договору позивач 5 березня 2021 надіслав відповідачу повідомлення-вимогу про розірвання договору починаючи з 22.03.2021. 24 березня 2021 року приватним нотаріусом Осипенко Д.О. було вчинено виконавчий надпис вилучення та повернення об`єкту лізингу позивачеві, зареєстровано в реєстрі під №1278. Згідно з актом приватного виконавця Чепурного В.М. 03 квітня 2021 року в присутності понятих було вилучено об`єкт лізингу та повернуто позивачеві. Позивач у позовній заяві зазначає, що заборгованість зі сплати платежів у розмірі 198 425,38 грн відповідачем станом на дату подання позову не сплачена. Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ «Віннер лізинг» зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати основного зобов`язання, у зв`язку з чим має сплатити 7 737,49 грн пені, 2 321,25 грн трьох відсотків річних, 8 202,70 грн інфляційних втрат, 1 214,50 грн штрафних санкцій та 28 340,00 грн витрат на повернення об`єкта лізингу. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг". Одночасно, відповідно до статті 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (статті 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно невідповідності договору вимогам чинного законодавства, не приймаються судом до уваги, оскільки нічим не обґрунтовані та не аргументовані. Отже, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір як належну підставу у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків Так, відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату. Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору. У статті 11 вказаного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (частина 1 статті 807 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону України "Про фінансовий лізинг"). Як вказувалось вище, предметом лізингу за договором є легковий автомобіль Ford Custom Toumeo Titatium, VIN НОМЕР_1 . Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято у лізинг предмет лізингу, про що сторонами складено та підписано акт № FLL-05-04-370/1 приймання-передачі транспортного засобу від 24 травня 2019 року (додаток №12) та видаткової накладної № FLL-05- 04-370 2 від 24 травня 2019 року (додаток №14). Разом з тим доказів належного виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної та повної оплати лізингових платежів відповідачем не надано. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За приписами пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Відповідно до розділу 2 додатку № 1 до договору поняття платежі включає всі види платежів, передбачених договором, а саме першочерговий платіж, лізингові платежі, тарифи, а також всі та будь-які витрати ВІННЕР, в тому числі, але не обмежуючись, витрати, пов`язані із: a) управлінням та технічним обслуговуванням об`єкта лізингу; b) придбанням об`єкта лізингу у власність лізингоодержувачем; c) первинним маркуванням та підтриманням маркування впродовж строку експлуатації об`єкта лізингу; d) перерахуванням лізингових платежів лізингоодержувачем на користь ВІННЕР, а також із забороною експлуатації об`єкту лізингу лізингоодержувачем; e) всіма та будь-якими зборами, податками, митами, обов`язковими платежами, штрафами, передбаченими чинним законодавством, що були сплачені ВІННЕР у зв`язку з виконанням Договору; f) будь-якими іншими платежами, сплаченими ВІННЕР, в тому числі, але не виключно, винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до Договору. Всі платежі лізингоодержувач відшкодовує ВІННЕР у порядку, встановленому договором. Відповідно до п. 6.1. додатку №1 до договору для експлуатації об`єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме ВІННЕР Лізингові платежі у відповідності до плану відшкодування, що являє собою невід`ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: - відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; - частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об`єкта лізингу); - комісії ВІННЕР; - покриття витрат, пов`язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором та інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з договором. Такі витрати підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь ВІННЕР, у разі, якщо ВІННЕР понесло такі витрати. Відповідно до п. 6.4. додатку № 1 до договору у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування. Дані суми вважаються узгодженими. Згідно з п. 6.5. додатку № 1 до договору лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений ВІННЕР у договорі не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених договором. Пунктом 6.9. додатку № 1 до договору передбачено, що сплачені лізингоодержувачем платежі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, в тому числі у випадках дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до пункту 12 цього договору, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2. цього договору, а також якщо ВІННЕР вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень договору. Відповідно до п. 6.14. додатку № 1 до договору сплата лізингоодержувачем лізингового платежу відповідно до пунктів 6.5., 6.11. цього договору, є підтвердженням належного надання ВІННЕР та прийняття лізингоодержувачем послуг за відповідний місяць, за який здійснюється лізинговий платіж. У випадку сплати лізингових платежів авансом, послуги вважатимуться наданими по завершенню відповідних періодів, за які здійснено такі лізингові платежі авансом. Сторони домовились вважати рахунки-фактури, видані ВІННЕР та направлені лізингоодержувачу, як це передбачено цим договором, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладеними сторонами. Згідно з п. 6.16. додатку № 1 до договору будь-які сплачені лізингоодержувачем платежі за договором поверненню лізингоодержувачу не підлягають, якщо інше не передбачене договором. ВІННЕР має право на свій розсуд повернути частину будь-якого сплаченого лізингоодержувачем на користь ВІННЕР платежу або весь платіж. Загальна заборгованість зі сплати платежів станом на дату подання позову становить 198 425,38 грн та відповідачем не сплачена. Відповідачем доводів позивача щодо прострочення сплати лізингового платежу належними та достатніми доказами не спростовано. Факт прострочення сплати лізингового платежу підтверджений матеріалами справи. Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 198 425,38 грн. Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 7 737,49 грн пені за прострочення сплати лізингових платежів. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій. Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України). Як встановлено судом, відповідно до п. 8.2. додатку № 1 до договору у випадку прострочення сплати будь-якого платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня в розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу. Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем та те, що право на стягнення пені за весь період прострочення встановлено сторонами у договорі, вимога позивача про стягнення з відповідача 7 737,49 грн пені є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом. Крім того, частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19). З огляду на викладене вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2321,25 грн та 8202,70 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом. Щодо сплати штрафних санкцій за надіслання вимог відповідачу судом встановлено наступне. Відповідно до п. 8.2.2. додатку № 1 до договору штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ВІННЕР (пункт 8.3.1. цього договору): еквівалент 15 євро за першу вимогу, еквівалент 20 євро за другу вимогу, еквівалент 25 євро за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу). На виконання умов п. 8.2.2. додатку № 1 до договору позивачем було надіслано відповідачу: - вимогу № 1 (вих. № 0412-01 від 04.12.2020) щодо сплати заборгованості на загальну суму 90 500, 77 грн; - вимогу № 2 (вих. № 0101-03 від 11.01.2021) щодо сплати заборгованості на загальну суму 106 275,53 грн. За розрахунком позивача розмір штрафу становить 1214,50 грн (за надіслання вимоги № 1 - 15 євро * 34.30 (грн = 1 євро станом на дату надіслання вимоги, на сайті www.winner.ua на 04.12.2020) = 514,50 грн; за надіслання Вимоги № 2 - 20 евро* 35.00 (грн = 1 евро станом на дату надіслання вимоги, на сайті www.winner.ua на 11.01.2021) = 700,00 грн). Судом перевірено розрахунок штрафу, здійснений позивачем та встановлено, що даний розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим. Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на повернення об`єкта лізингу, слід зазначити наступне. Згідно з п. 13.1. додатку № 1 до договору лізингоодержувач зобов`язаний у строки, встановлені ВІННЕР, повернути об`єкт лізингу ВІННЕР у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання договору, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об`єкт лізингу відповідно до умов договору. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, або не надає його для огляду на вимогу ВІННЕР, - то ВІННЕР має право вилучити (повернути) об`єкт без попередньої згоди Лізингоодержувача в будь який не заборонений законом спосіб (як власник об`єкту), в тому числі й в безспірному порядку через виконавчий напис нотаріуса відповідно до законодавства України. Відповідно до розділу 8 додатку № 1 до договору у випадку прострочення сплати будь-якого платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: - 8.2.3. компенсація будь-яких витрат, ВІННЕР та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до договору. ВІННЕР надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені компенсації підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 (десяти) робочих днів після надіслання відповідної вимоги ВІННЕР, незважаючи на можливе розірвання договору ВІННЕР. Відповідно до п. 13.6. додатку № 1 до договору у лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені ВІННЕР у зв`язку з вилученням (поверненням) об`єкта лізингу, у тому числі витрати, пов`язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов`язані з вилученням об`єкта лізингу. Судом встановлено, що позивач поніс наступні витрати, що пов`язані з поверненням об`єкта лізингу: - оплата послуг приватного нотаріуса Осипенко Д.О. за вчинення виконавчого напису - 6000,00 грн (рахунок №233 від 24 березня 2021); - оплата послуг приватного виконавця Чепорного В.М. за примусове вилучення об`єкта лізингу - 20 000,00 грн (акт № 11 від 02 квітня 2021); - оплата послуг евакуатора при перевезенні об`єкту лізингу (товаро-транспортна накладна № ЕХ-00000493 від 2 квітня 2021 щодо перевезення автомобіля Ford Transit АІ 5000 HP, акт приймання-здачі робіт № 21 від 02 квітня 2021) - 2340,00 грн. Загальна сума витрат, що пов`язані з поверненням об`єкта лізингу становить 28 340,00 грн. Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що витрати позивача, які пов`язані з поверненням об`єкта лізингу в сумі 28 340,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову у повному обсязі є законними та обґрунтованими. Стосовно доводів апелянта про зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне. Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 в справі №923/1100/17, від 13.06.2018 в справі №904/9781/17. Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності. За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Разом з тим, відповідачем взагалі не наведено та не обґрунтовано підстав, за наявності яких суд може зменшити штрафні санкції. На думку колегії суддів сума пені у розмірі 7 737,49 грн, заявлена позивачем до стягнення, є співрозмірною з сумою основного зобов`язання (198 425,38 грн), та у даному випадку виступає як засіб захисту прав кредитора від неналежного виконання боржником своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявленої позивачем пені. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/9478/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на апелянта. Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будремсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/9478/21 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/9478/21 залишити без змін. Матеріали справи №910/9478/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 10.02.2022. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.М. Скрипка Ю.Б. Михальська