Постанова 4813 № 499/258/19

Номер провадження: 22-ц/813/2149/22 Номер справи місцевого суду: 499/258/19 Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.01.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.12.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Іванівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та просила суд стягнути з відповідача - ОСОБА_2 на її користь безпідставно отримані кошти в сумі 48 000,00 грн. (сорок вісім тисяч), 00 грн, пеню в сумі 6859,16 грн; індекс інфляції за весь час прострочення в сумі 77318,40 грн; три проценти річних від суми прострочення в сумі 10288,19 грн. та судовий збір у розмірі 768,40 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на наступне. Відповідач по справі ОСОБА_2 - є директором Фірми «Одеса-Бласко» мале приватне підприємство з 04.10.1991 року. Відповідно до усної домовленості з позивачкою, ОСОБА_1 він повинен був укласти договір купівлі продажу частини нежитлової будівлі розміром 61 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності. На підтвердження укладеної в майбутньому угоди він отримав від позивачки грошові кошти на загальну суму 48 000 гривень та надав позивачці власноручно написану розписку (копія розписки до позову додаються). Але громадянин ОСОБА_2 не підготував документи для продажу нерухомого майна та, як пізніше з`ясувалося, взагалі не мав жодного права продавати вищевказане нерухоме майно, так як воно перебуває під арештом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 14.12.2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів було відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 18 січня 2021 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.12.2020 року, відповідно до якої позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному судовому рішенні не досліджено докази, надані позивачем разом з позовною заявою та не встановлено всі обставини справи, що призвело до постановлення передчасного та незаконного рішення по справі. Незважаючи на те, що майно відповідача перебуває під арештом, земельна ділянка не оформлена належним чином, намагання відповідача продати за розписками цей же об`єкт іншому покупцю ОСОБА_3 , суд першої інстанції вважає, що вказані обставини (шахрайські дії відповідача) позивачкою у судовому засіданні не доведені. На сьогодняшній день документи на вищевказане нерухоме майно не оформлені належним чином, що унеможливлює укладення будь-яких угод. Вищевказаними розписками не встановлена дата, до якої сторони мають укласти договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, а тому позивач вважає, що попередній договір не був укладений сторонами, оскільки термін виконання зобов`язання є суттєвою умовою договору. Відповідач свої зобовязання не виконав, належну йому частину нежитлової будівлі позивачу з 2012 року не продав, пропозицій про укладення договору позивачу не направляв. Тобто, жодної попередньої угоди між сторонами укладено не було. Враховуючи, що грошові кошти були сплачені позивачем відповідачу з приводу викупу частини нерухомого майна, однак сторони не виконали вимоги законодавства в частині укладення у належній формі договору купівлі-продажу, вказані кошти відповідач утримує без належної правової підстави і не повертає їх позивачу, а тому вони підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2021 року провадження у вказаній цивільній справі було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.01.2022 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Відповідно до усної домовленості з позивачем, ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 повинен був укласти договір купівлі продажу частини нежитлової будівлі розміром 60 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності. На підтвердження укладеної в майбутньому угоди він отримав від позивача грошові кошти на загальну суму 48 000 гривень та надав позивачу власноручно написану розписку, що підтверджується розпискою. Згідно вказаної розписки (а.с.92) відповідач ОСОБА_2 отримав вказані кошти в якості завдатку за укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна по АДРЕСА_1 . З наведеного слідує, що фактично між сторонами було укладено попередній договір у відповідності до положень ст. 635 ЦК України. Відповідач свої зобов`язання не виконав. Належну йому частину нежитлової будівлі не продав, отримані грошові кошти у розмірі 48 000 грн. не повернув.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зазначеним вимогам судове рішення районного суду відповідає в повній мірі. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України). Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, улистах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до усної домовленості з позивачем, ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 повинен був укласти договір купівлі продажу частини нежитлової будівлі розміром 60 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності. На підтвердження укладеної в майбутньому угоди він отримав від позивача грошові кошти на загальну суму 48 000 гривень та надав позивачу власноручно написану розписку, що підтверджується розпискою. Згідно вказаної розписки (а.с.92) відповідач ОСОБА_2 отримав вказані кошти в якості завдатку за укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна по АДРЕСА_1 . При цьому в разі неукладення основного договору купівлі-продажу, задля чого укладалася розписка, норми ЦК України спеціально передбачають правові наслідки цього, відмінні від статті 1212 ЦК України. Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку. Оскільки договір купівлі-продажу нежитлової будівлі між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_1 грошова сума ОСОБА_2 у розмірі 56 000 гривень, є авансом, який підлягає поверненню позивачу, а не завдатком. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, і є незмінним. Встановивши у справі, наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договірних правовідносин з приводу (задатку) авансу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, справа № 367/6344/16-ц від 05.12.2018 року, від 07 серпня 2019 року у справі № 552/4608/15-ц, від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц, справа № 211/5994/17 від 09.12.2020 року. Виходячи із викладеного колегія відхиляє доводи апеляційної скарги, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, оскільки вищевказаними розписками не встановлена дата, до якої сторони мають укласти договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, а тому позивач вважає, що попередній договір не був укладений сторонами, оскільки термін виконання зобовязання є суттєвою умовою договору. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Розподіл судових витрат У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні даного позову, підстави стягувати з відповідача на користь позивача понесені витрати у цій справі відсутні. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 14.12.2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: О. В. Князюк Судді: О.М. Таварткіладзе А.П. Заїкін