Постанова 4851 № 440/1818/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 р. Справа № 440/1818/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Курило Л.В., Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 02.08.21 по справі № 440/1818/21 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області (надалі відповідач; КДКА Полтавської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , у якій, з урахуванням уточнень до адміністративного позову, (а.с. 14-17), просив визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 22 січня 2021 року про відмову у порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 ; зобов`язати Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про притягнення адвоката ОСОБА_2 до відповідальності. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що адвокатом ОСОБА_2 допущено порушення прав позивача, Правил адвокатської етики, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Закону України "Про безоплатну правову допомогу", які полягають у порушенні порядку призначення адвоката для здійснення правової допомоги та ненаданні правової допомоги, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача зі скаргою про притягнення адвоката до відповідальності, за результатами розгляду якої Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Полтавської області прийнято рішення про відмову у порушенні дисциплінарної справи від 22.01.2021. Позивач вважав вказане рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 22.01.2021 необґрунтованим та неповним, посилаючись на те, що воно не охоплює всіх питань, поставлених скаржником у скарзі, яка розглядалася відповідачем. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, вказував, що рішення суду першої інстанції протиправне та таке, що порушує його право на професійну правничу допомогу, гарантоване ст. 59 Конституції України, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року по справі №440/1818/21 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт вказує, що Полтавським окружним адміністративним судом не надано належну оцінку фактам, викладеним у позові та документах, які наявні в матеріалах справи, а саме: відсутності документів та доказів щодо узгодження правової позиції у кримінальній справі № 1631/1094/12 (судом встановлено лише дотримання позиції, а не узгодження); відсутності конфіденційних побачень (що підтверджується листом ДУ «Полтавська установа виконання покарань № 23» від 06.10.2020 року, № 15/06-2/7591, судом встановлено лише побачення у суді, але останні не можуть свідчити про їх конфіденційність). Відповідно до вироку Диканського районного суду Полтавської області від 21.11.2012 року він вину визнав частково, так само зазначено і у апеляційній скарзі апелянта, а відповідно до пояснень ОСОБА_2 - нею узгоджено дії щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а тому в апеляційній скарзі адвоката Примакової Г.П. зазначено, що позивач вину у скоєному злочині визнавав повністю, вказані факти суперечать один одному. Апелянт зазначає, що згідно з довідкою Диканського районного суду Полтавської області від 02.10.2020 року в матеріалах справи відсутні клопотання захисника Примакової Г.П., які могли б заявлятися до судів апеляційної та касаційної інстанції, що підтверджує лише «формальну» участь адвоката у розгляді справи. Крім того, у зв`язку з тим, що не було узгоджено правову позицію 29.01.2013 року у судовому засіданні була присутня лише адвокат ОСОБА_2 , оскільки захисник не з`ясувала бажання позивача щодо особистої участі у суді апеляційної інстанції, та не повідомила його , що в апеляційній інстанції потрібно заявляти таке клопотання. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що адвокат Примакова Г.П., отримавши доручення, взагалі не виконала свій професійний обов`язок, сам факт ознайомлення з матеріалами справи та участю у судових засіданнях не підтверджує надання якісної правової допомоги, оскаржуване рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області ґрунтується виключно на поясненнях адвоката ОСОБА_2 та на її ознайомленні з матеріалами справи у Диканському районному суді Полтавської області. Від Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги позивача, просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) справа розглянута колегією суддів в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що адвокат ОСОБА_2 здійснювала адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №416, виданого Полтавською обласною КДКА 19.01.2005, з 28.12.2019 на підставі заяви адвоката від 28.12.2019 право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується відомостями Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 32). 24.12.2020 до КДКА Полтавської області надійшла скарга гр. ОСОБА_1 від 22.12.2020 (вих. №В-56 від 22.12.2020), в якій скаржник просив провести перевірку по викладеним ним доводам та притягнути адвоката ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності із наступним позбавленням права на заняття адвокатською діяльністю та виключенням із єдиного реєстру адвокатів (а.с. 50-52). 24.12.2020 Головою дисциплінарної палати КДКА Полтавської області видано члену дисциплінарної палати ОСОБА_3 доручення в порядку пункту 2 статті 38 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" про проведення перевірки відомостей, викладених у скарзі ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_2 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №416, видане КДКА Полтавської області 19.01.2005, право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 28.12.2019) у зв`язку з порушенням вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (а.с. 57). Листом КДКА Полтавської області №420/4-20 від 28.12.2020 адвокату ОСОБА_2 запропоновано у термін до 13.01.2021 надати письмові пояснення та докази на спростування фактів, викладених у скарзі (а.с. 55). Адвокатом ОСОБА_2 надано до дисциплінарної палати КДКА Полтавської області пояснення щодо скарги ОСОБА_1 , копія яких наявна у матеріалах справи (а.с. 71). 22.01.2021 скарга ОСОБА_1 була розглянута на засіданні дисциплінарної палати КДКА Полтавської області та за результатами розгляду матеріалів перевірки за скаргою ОСОБА_1 на дії адвоката ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_2 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №416, видане КДКА Полтавської області 19.01.2005, право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 28.12.2019) (а.с. 19-21, 75-79). В обґрунтування цього рішення зазначено, що враховуючи фактичні обставини справи дисциплінарна палата КДКА Полтавської області дійшла висновку про не доведеність в діях адвоката ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого ч. 2 ст. 34 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та порушення Правил адвокатської етики. Вказане рішення дисциплінарної палати КДКА Полтавської області про відмову в порушенні дисциплінарної справи від 22.01.2021 надіслано відповідачем ОСОБА_1 та адвокату Примаковій Г.П., що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 80-81). Не погодившись з рішенням дисциплінарної палати КДКА Полтавської області про відмову в порушенні дисциплінарної справи щодо адвоката ОСОБА_2 від 22.01.2021, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Полтавської області при прийняті спірного рішення керувалася загальними вимогами засад юридичної відповідальності, відповідно до яких лише винні дії адвоката можуть мати наслідком його дисциплінарну відповідальність. Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі - Закон №5076-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до приписів статті 4 Закону №5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно зі статтею 20 Закону №5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги. Професійні обов`язки адвоката визначені статтею 21 Закону №5076-VI, відповідно до частини 1 якої під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; 2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; 3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; 4) підвищувати свій професійний рівень; 5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; 6) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги. Згідно з частиною 1 статті 7 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України 17.11.2012, у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Статтею 42 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З`їздом адвокатів України 17.11.2012, передбачено, що здійснення захисту за дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або в разі залучення захисника для проведення окремої процесуальної дії в порядку, передбаченому чинним кримінальним процесуальним законодавством, а також законодавством про надання безоплатної правової допомоги, є важливим професійним обов`язком адвоката. Необґрунтована відмова від прийняття на себе захисту або участі у проведенні окремої процесуальної дії за цих умов є неприпустимою. Частиною 2 статті 21 Закону №5076-VI передбачено, що адвокату забороняється: 1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; 2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; 3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; 4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом. Статтею 25 Закону №5076-VI визначено, що порядок та умови залучення адвокатів до надання безоплатної правової допомоги встановлюються законом. Оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної первинної правової допомоги здійснюється за зверненням органів місцевого самоврядування, а безоплатної вторинної правової допомоги - за зверненням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів. Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги визначає Закон України від 2 червня 2011 року № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу" (надалі - Закон № 3460-VI у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 1 Закону № 3460-VI безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел; правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення ; правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Згідно із статтею 13 Закону № 3460-VI безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист від обвинувачення; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру. Суб`єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу визначені статтею 14 Закону №3460-VI. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають такі категорії осіб, зокрема, особи, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України (1001-05, 1002-05, 1003-05) участь захисника є обов`язковою, - на правову послугу, передбачену пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону. Пунктами 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3460-VI визначено, що Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 1 січня 2013 року забезпечують надання правової допомоги особам, зазначеним у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону. До початку надання центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги такої допомоги особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд призначають захисника через адвокатські об`єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, на якій центри розпочали надання такої допомоги, - через зазначені центри. Пунктом 4 частини 1 статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 встановлено, що участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов`язковою, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув`язнення - з моменту затримання особи чи пред`явлення їй обвинувачення. Частиною 3 статті 47 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 передбачено, що особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об`єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника, є обов`язковою для керівника адвокатського об`єднання. Як правомірно враховано судом першої інстанції, на час призначення ОСОБА_1 захисника законом було передбачено право суду призначити захисника через адвокатське об`єднання та вимога суду про призначення захисника в силу закону була обов`язковою для керівника адвокатського об`єднання. Як убачається із матеріалів справи, постановою Диканського районного суду Полтавської області від 23.10.2012 «Про призначення справи до судового розгляду» по кримінальній справі №1631/1094/12 постановлено призначити через Полтавське обласне відділення спілки адвокатів України з числа адвокатів, для захисту прав та законних інтересів підсудного ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 4, ст. 263 ч. 2 КК України, захисника, якого необхідно направити для розгляду кримінальної справи, що підтверджується листом Диканського районного суду Полтавської області від 02.10.2020 №01-13/66/2020-вих (а.с. 53). Судом встановлено, що 02.11.2012 заступником голови Полтавського обласного відділення Спілки адвокатів України повідомлено суд про призначення адвоката Примакової Г. П. для здійснення захисту ОСОБА_1 , яка здійснювала захист обвинувачуваного з 02.11.2012. Таким чином, відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 судом призначено захисника через Полтавське обласне відділення спілки адвокатів України з числа адвокатів для захисту прав та законних інтересів підсудного ОСОБА_1 , який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 4, ст. 263 ч. 2 КК України, та захисником ОСОБА_1 визначено адвоката Примакову Г.П. Як правомірно враховано судом першої інстанції, у спірному рішенні від 22.01.2021 відповідачем досліджено обставини призначення ОСОБА_1 захисника адвоката Примакової Г.П. та надано цим фактам відповідну оцінку. Крім того, у скарзі від 22.12.2020 ОСОБА_1 взагалі не скаржився на порушення порядку призначення адвоката Примакової Г.П. для надання йому безоплатної правової допомоги у кримінальній справі. Отже, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача про неповноту та протиправність оскаржуваного рішення, з посиланням на не дослідження відповідачем питання призначення ОСОБА_1 захисника у кримінальній справі. Матеріалами справи підтверджено, що 24.12.2020 до КДКА Полтавської області надійшла скарга гр. ОСОБА_1 від 22.12.2020 (вих. №В-56 від 22.12.2020), у якій скаржник просив провести перевірку по викладеним ним доводам та притягнути адвоката ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, із наступним позбавленням права на заняття адвокатською діяльністю та виключенням із єдиного реєстру адвокатів /а.с. 50-52/. Зазначена скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що адвокат ОСОБА_2 не узгодила зі скаржником правову позицію по кримінальній справі №1631/1094/12, не провела жодного конфіденційного побачення в належних умовах, не відвідувала ОСОБА_1 в СІЗО м. Полтави, під час судових засідань в суді першої інстанції адвокат вела себе пасивно, здійснюючи захист формально, після ухвалення вироку судом першої інстанції не відвідувала ОСОБА_1 та не узгодила з ним правову позицію, а також доводи та мотиви апеляційної скарги, не роз`яснила права прийняти участь в апеляційному оскарженні, що, на думку ОСОБА_1 , вплинуло на рішення суду апеляційної інстанції. Також у скарзі позивача вказано, що в суді касаційної інстанції адвокат ОСОБА_2 була відсутня та завчасно не попередила про свою відсутність. За твердженням скаржника, вказаними діями та бездіяльністю адвокат ОСОБА_2 порушила право ОСОБА_1 на захист та вимоги Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і Правила адвокатської етики. Згідно зі статтею 36 Закону №5076-VI право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою). Відповідно до п.п. 3 п. 14 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженого рішенням Ради адвокатів України 30.08.2014 № 120, на підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов`язковим зазначенням причин та прохання до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про їх витребування. Згідно з частиною 2 статті 35 Закону №5076-VI адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку. Статтею 37 Закону №5076-VI встановлено, що дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі. Порядок розгляду скарг на дії адвоката передбачений статтями 38, 39 Закону №5076-VI. Відповідно до приписів частини 2 статті 38 Закону №5076-VI член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за дорученням голови палати проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до адвоката для отримання письмового пояснення по суті порушених питань. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Згідно з частиною 3 статті 38 Закону №5076-VI заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Відповідно до статті 33 Закону №5076-VI адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України. Статтею 34 Закону №5076-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов`язків адвоката, передбачених законом. Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку. Оцінивши обставини, наведені у скарзі ОСОБА_1 , дослідивши зміст оскаржуваного рішення від 22.01.2021 р., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказане рішення містить оцінку всіх доводів скарги ОСОБА_1 , тому суд першої інстанції правомірно відхилив твердження позивача про неповноту та необгрунтованість спірного рішення. Таким чином, спірне рішення прийнято з дотриманням гарантій адвокатської діяльності, зокрема, заборони втручання у правову позицію адвоката (п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Щодо меж оцінки рішення відповідача, прийнятого за наслідками розгляду скарги на адвоката, колегія суддів зазначає таке. У постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №810/1972/17, від 24 червня 2020 року у справі №813/2639/18 і від 14 грудня 2020 року у справі №821/1030/17 було сформовано правову позицію, відповідно до якої адвокатура в Україні - це недержавний самоврядний інститут, який самостійно вирішує питання своєї організації та діяльності. Вирішення питань, що стосуються дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні, законом віднесено до виключної компетенції адвокатського самоврядування в особі відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. При цьому, правомочність відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії на власний розсуд за наслідками оцінки обставин та фактів прийняти рішення за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням, під яким розуміється можливість суб`єкта владних повноважень самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох юридично допустимих варіантів управлінського рішення. Водночас Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленими частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року по справі № 440/1376/19. У контексті викладеного, правова оцінка рішенню Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області надається виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката на предмет їх достатності/недостатності. Оскільки відповідачем здійснено всі необхідні дії щодо проведення перевірки відомостей, викладених у скарзі, відповідно до вимог, передбачених статтями 37, 38 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, доводи апеляційної скарги про порушення прав позивача прийнятим рішенням за результатами розгляду його скарги є необґрунтованими. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність рішення суду першої інстанції стосовно відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області від 22 січня 2021 року про відмову у порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 , а також похідної від неї вимоги щодо зобов`язання Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Полтавської області повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_2 . Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу порушення прав позивача, гарантованих ст. 59 Конституції України, колегія суддів зазначає таке. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. У п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»). Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним». Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Як було встановлено в ході судового розгляду, скарга ОСОБА_1 про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_2 у зв`язку з порушенням нею вимог Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правил адвокатської етики була розглянута відповідачем з урахуванням письмових пояснень третьої особи та результатів перевірки відомостей щодо викладених у скарзі обставин. У контексті доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Полтавської області прийшла до обґрунтованого висновку про відсутність в діях адвоката ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку передбаченого Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Правил адвокатської етики, оскільки адвокат належно виконувала свої професійні обов`язки. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року по справі № 440/1818/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 по справі № 440/1818/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Курило Судді А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова